Галицька сага. Тінь незалежності

 – Особливо це вiдчуваеться тодi, коли однiй сторонi у вiйнi спiшать допомогти краiни-переможцi, а iнша сторона – тобто ми! – дочекалася вiд Киева лише пiвсотнi загону iменi Гонти з отаманом Долудою. Це, звичайно, велика пiдмога нашим чотирьом тисячам!

У голосi Вiтовського Вiльгельм вловив iдкий сарказм.

– Хоч i не скажу, що вони були зайвими! – закiнчив вiн.

– Ви даремно звинувачуете Киiв, – мовив Вiльгельм, на що Вiтовський вiдповiв:

– І гадки не було! Іншоi вiдповiдi ми i не чекали.

Що ж ми могли вимагати вiд Великоi Украiни, якщо нам допомогти вiдмовився навiть Галицько-Буковинський курiнь! Саме його вiдправляв гетьман нам на допомогу!

– Становище гетьмана зараз непевне, – говорив Вiльгельм. – Боюся, днi його лiченi. Гадаю, що курiнь, про який ви говорите, потрiбен для чогось iншого.

Вiльгельм Габсбург знову подивився на колони. Вiн вирiшив змiнити тему розмови.

– Полковнику, ви не знаете, де мiй ординарець? – запитав вiн.

– Пiдхорунжий Вовк вiдмiнно зарекомендував себе пiд час боiв за будинок пошти, – вiдповiв Вiтовський.

– Вiн живий?

– Не знаю. Останнiй раз я бачив його тиждень тому.

Вiдповiдь не заспокоiла Вiльгельма. Звiстки тижневоi давнини на вiйнi, коли смерть може настати будь-якоi митi, втрачали свою актуальнiсть майже одразу, хоч i вселяли слабку надiю на позитивну вiдповiдь.

– Гадаю, якщо вiн живий, то дасть про себе знати, – говорив Вiтовський.

 – Особливо, якщо прочуе, що прибув ерцгерцог Вiльгельм.

Те, що вiн почув, приемно здивувало його.

– Якщо так, то вiднинi, полковнику, я Василь Вишиваний! – сказав Вiльгельм. – Полковник Галицькоi армii. Куди ми прямуемо?

– Уряд евакуюеться до Тарнополя, – повiдомив Дмитро Вiтовський. – Вам, пане полковнику, належить вiдбути туди ж.

– А ви?

– Я буду зi своiм вiйськом! Але ми обов’язково зустрiнемось!

(Вони ще не знали, що ця мимовiльна зустрiч на рейках бiля Пiдзамче була першою й останньою.

Вони бiльше нiколи не зустрiлися. Життевi дороги розвели Дмитра Вiтовського та Василя Вишиваного врiзнобiч.)

Але перед тим як попрощатися, полковник вирiшив забезпечити Василя Вишиваного транспортом. Напевне, це було майже неможливо зробити, враховуючи непевний стан, у якому перебувала ця частина Львова, але несподiвано для прибулих бiля них невдовзi зупинився автомобiль.