Галицька сага. Тінь незалежності

Яким же було здивування полковника та сотника, коли вони упiзнали у вiйськовому, що сидiв бiля шофера, Левка Вовка!

А той, радiсний зустрiчi, зiскочив на землю i, нехтуючи субординацiею, кинувся до офiцерiв. Вишиваний також не став розмiнюватися на зауваження своему ад’ютантовi, а просто щиро з ним привiтався. Такi самi почуття мав i сотник Луцький.

– Полковник Вiтовський високо оцiнив вашу участь у боях, – похвалив свого ад’ютанта ерцгерцог.

– На жаль, Ваша високосте, все було даремне! – вiдказав Вовк. – Ми залишаемо Львiв.

– Нiчого даремного не бувае! – заперечив Вiльгельм. – І пролита кров колись стане добривом для сходу державностi. Пам’ятаете, у Франка? «Твердий змуруемо гостинець i за нами прийде нове життя, добро нове у свiт». Будемо сподiватися, що довго чекати не доведеться. І давайте домовимося, пане пiдхорунжий: я не ерцгерцог Вiльгельм, а полковник Василь Вишиваний.

– Яволь! – вихопилося у спантеличеного Вовка. – Тобто, наказ, пане полковнику!

– Оце вже краще! – похвалив австрiець.

– Пане полковнику, менi доручено супроводжувати вас до Тарнополя! – урочисто сказав Вовк i показав на авто позаду.

Василь Вишиваний подивився на авто, на якому йому доведеться проiхати сотнi кiлометрiв. Одразу вiн упiзнав марку. Авто вiденськоi фiрми «Греф унд Штiфт». Саме на цiй моделi вiдправився у свою останню подорож у Сараево спадкоемець престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. Саме на нiй його вбили. Не вiдомо, чи знав про цю обставину Дмитро Вiтовський, пропонуючи йому саме це авто, чи просто iншого не було, але долати такий довгий шлях доведеться саме на моделi 28/32PS.

– Пане полковнику, дозвольте представити вашого шофера, а заодно i володаря авто Семена Кульчицького! – сказав, пiдiйшовши до автомобiля, Левко Вовк.

– Не шкодуете, що iдете? – поцiкавився Василь Вишиваний. – До Тарнополя – дорога не близька!

– А чого тут шкодувати, пане полковнику? Я вiд першого дня воював з паном пiдхорунжим. Прийдуть поляки – мою машину вiдберуть точно, а ще пригадають, що воював проти них! А так хоч зi мною буде! – вiдповiв середнього вiку чоловiк.

– Так, пане полковнику, ми маемо iхати! – пiдтвердив Вовк.

Але одразу вiд’iхати не вдалося. Пiдхорунжий почекав, поки Вишиваний з Луцьким зайняли заднi мiсця в автомобiлi i вже хотiв сiсти поруч водiя, як позаду почулося:

– Левко! Левко Вовк!

Вiн озирнувся.