Галицька сага. Тінь незалежності

– Хватить лежати, – сказав вiн.

– Починаемо? – запитав Михайло.

– Хватить лежати! – повторив Семен. – Михайле, ти береш свiй рiй i нападаеш на вартiвницю. Я тобi не помагаю, а з iншими бiжу через мiст до вартiвницi на тому березi.

– У вас можуть стрiляти!

– Якщо ти зробиш все тихо, то поляки нiчого не будуть знати. Бережи наших!

Невдовзi стрiльцi пiдповзли до самоi штреки i, перевiривши, чи не стовбичить якийсь вартовий, пiднялися зi снiгу i мовчки побiгли до будиночка колiйного оглядача, у якому вiд морозу заховалися поляки.

Вахмiстр Кандиба не став перевiряти, чи справиться з поставленим завданням Михайло Валько, а, не стишуючи бiг, повiв свiй рiй мостом до протилежного берега, де на бiлому снiжному фонi чорнiла iнша вартiвниця. Серед теперiшнiх його пiдлеглих з перетинцiв був лише Олекса Мороз. Роман Панас i брати Смолярi потрапили до Валька i зараз, всього видно, спокiйно роззброювали польську залогу.

Враз за спиною пролунав одинокий пострiл. Не зупиняючись, Семен повернув голову, але нiчого не побачив, лише декiлька темних постатей, що бiгли йому услiд.

Це були пiдривники Андрiя Годинки, завданням яких було пiдiрвати цей переiзд.

– Вилупцю хранцоватий! – крiзь зуби прошипiв Семен. – Казав же тихо!

Але бiльше пострiлiв не було, зате попереду з будиночка вибiгли двое темних постатей. Критися бiльше не було потреби, тому вахмiстр Кандиба вистрiлив перший. Невiдомо, поцiлив вiн чи нi, але обидвi постатi кинулися назад, при цьому намагаючись закритися всерединi будиночка, але це чомусь не вдавалося.

Вже пiдбiгаючи до нього, стало зрозумiло причину: Семен все ж вбив одного жовнiра i вiн своiм тiлом припер дверi.

Забiгши всередину вартiвницi, украiнцi застали двох полякiв, причому один з них тримав в руцi слухавку телефону.

– Polоz to na miejscu! – наказав Семен i навiв на поляка рушницю.

Той без жалю виконав наказ. Тим часом Олекса Мороз роззброiв полякiв.

– А тепер я хочу знати: ви пiдняли рев'ях? – запитав Кандиба.

На обличчi одного з полякiв виникла iдка посмiшка.

– Tak, i wkrоtce umrzesz, Ukraincy! – урочисто мовив вiн.

– Курва мать! – вилаявся Кандиба. – Олексо, зв’яжи цих «телефонiстiв» i бiгом до мене! Зараз тут будуть поляки!

З боку недалекого села вже не було чутно колядок. Видно, туди долинули звуки пострiлiв. Семен Кандиба розставив своiх людей так, щоб не прогледiти появи полякiв, якi безперечно пiдiйдуть на пiдмогу. Мiнери Годинки тим часом вовтузилися на серединi мосту: закладали вибухiвку.