Галицька сага. Тінь незалежності

Семен не знав, скiльки часу потрiбно мiнерам, щоб справитися з роботою, але сподiвався, що це станеться до того моменту, коли поляки у селi спроможуться органiзувати пiдмогу.

– Бути готовими до бою! – сказав вiн своiм стрiльцям. – Наша задача – не пустити полякiв до того часу, поки мiнери не закладуть своi мiни!

Оскiльки завдання було просте, нiхто не подав голосу. Хто де мiг заховалися за усiм можливим прикриттям i стали чекати.

Довго нiчого з села не було чутно; складалося враження, що поляк обманув, намагаючись нагнати на них страх.

Семен Кандиба хотiв було вже ще раз розпитати полонених, чи говорять вони правду, але тут поруч виник Олекса Мороз.

– Чого так довго? – невдоволено запитав Семен.

– Довелося заспокоiти нашого «телефонiста», – виправдовувався Олекса. – Все хотiв втекти.

– Не втече?

– Та не! Я його надовго вiдключив!

Тут озвався стрiлець, що лежав за мiшком з пiском. (Поляки завбачливо облаштували оборону.)

– Пане вахмiстре! Хтось наближаеться.

Кандиба придивився уважнiше. При блiдому мiсячному свiтлi на снiгу чiтко виднiлися з десяток темних постатей, якi не могли бути нiким iншим, як польськими жовнiрами.

– Не стрiляти! – розпорядився Семен. – Най пiдiйдуть ближче!

Вiн подумки сподiвався, що до бою не дiйде i що мiнери встигнуть закласти вибухiвку до того, як доведеться натиснути на спусковий гачок гвинтiвки, але очiкуваного свистка не прозвучало, тому командир зрозумiв, що бою уникнути не вдасться.

Збагнувши, що близько пiдпускати полякiв небезпечно, вiн першим вiдкрив вогонь. Одночасно прозвучало з десяток пострiлiв. Видно, стрiльцi тримали пальцi на спуску i пострiл командира став для них мимовiльним поштовхом до бою. Невiдомо, чи поцiлили вони у когось, чи нi, але пiсля такого початку бою всi поляки попадали на снiг. Через деякий час озивалася то одна, то iнша гвинтiвка.

Тривала звичайна перестрiлка, яка рiдко коли приносила перемогу, радше тримала обидвi сторони на зайнятих позицiях.

Семен Кандиба хотiв було вже наказати стрiльцям берегти набоi, як позаду почувся звук свистка. Це був сигнал до вiдступу.

– Вiдступаемо! – сказав Семен. – Бiгом-бiгом! Олексо, ми прикриваемо!

Сусiд не вiдповiв. Вiн вистрiлив у далекий силует, що саме необачно пiднявся, щоб роздивитися, що попереду. Силует звалився на снiг.

Мимо один за одним промайнули тiнi стрiльцiв.