Манускрипт з минулого

– Але як?

– Як кажуть у нашому цеху: з допомогою молотка, зубила i якоiсь матерi можна зробити все, навiть те, чого зробити не можна в принципi. Я вирiвняв стiну. Фурiя перевiрила особисто. Знаеш як? Приклала велику лiнiйку до стiни i перевiрила, чи немае щiлини.

– Я так розумiю, щiлини не було.

–Ти правильно мислиш. Ти вже пробач, але з твоеi частки я вирахував останнiй день, – повiдомив Загороднiй.

Гутовий лише махнув рукою.

– Пусте, – сказав вiн. – Я вже попрощався з цими грошима. Мало того.

Я навiть уже знайшов собi нову роботу. Жити ж треба на щось!

– Мене вiзьмеш? – несподiвано поцiкавився Павло.

Василь хитро подивився на нього.

– Я саме шукаю собi напарника.

– Шукаеш?

Гутовий усмiхнувся знову.

– Якщо чесно, то шукав до цiеi хвилини. Зiзнаюся, що iншого напарника менi не треба.

Вони ще трохи поговорили, домовилися, що Павло Загороднiй зателефонуе Василевi через тиждень. Гутовий не любив телефона, майже не користувався ним, використовував лише для розмов i навiть не вмiв записувати номери спiврозмовникiв до адресноi книги.

– Жiнка потiм запише! – махнув рукою Василь, коли вони попрощалися на зупинцi перед вiдбуттям автобуса.

Додому Павло Загороднiй повернувся вже увечерi, голодний, без грошей i переконаний у тому, що вранiшня розмова з жiнкою нiкуди не дiлася. На його здивування, Анастасiя вже заспокоiлася i, передумавши за день, визнала думку чоловiка правильною.

На завтра Анастасiя вiдправилася в «район» витрачати тi грошi, що ще залишилися пiсля повернення боргiв, а Павловi нарештi випала нагода перевiрити, що ж усе таки вiн знайшов.

Жiнку посвячувати не став. Закрився у своему гаражi (автомобiль ще не придбав) i вийняв iз сумки, котру навiть не розкривав вiд недiлi, загадкову скриньку.

Вiн знав, що йому нiхто не заважатиме: Настя приiде не ранiше обiду, якщо ii нiхто не пiдкине назад своiм транспортом, сина вiдправив у школу, дочка – у садочку. Павло дiстав долото i молоток, яким орудував бiля стiни у Львовi, i, закрiпивши скриньку у тисках, спробував розбити замок.

Хоч iз зовнiшнього вигляду скриньки було видно, що iй добрих сто рокiв, але йому довго не вдавалося ii вiдкрити. Лише пiсля того, як Загороднiй сильнiше вдарив молотком, почувся ледь чутний трiск, i кришка скриньки злегка розчинилася.

Павло обережно пiдняв кришку. Вiн, звичайно, не сподiвався побачити там скарби, рiвнозначнi багатству Монте-Крiсто, але хоча б на якусь нумiзматику надiя була.