Манускрипт з минулого

Той, не вiдводячи погляду вiд дороги, лише кивнув головою.

– Дякуемо за запрошення, пане Особiнський! – вiдповiв Валерiй. – Ми приiдемо.

– Чекаю вас у недiлю. За проживання прошу не турбуватися, – заспокоiв професор.

Вражений Пшеничний заховав смартфон у кишеню.

– Буде цiкаво! – зробив висновок Войцех Вiхура i переключив передачу.

ІІІ

Павло Загороднiй навiть i не пiдозрював, що у нього вистачить терпiння не заглядати у закриту скриньку так довго. У понедiлок вiн змiг повнiстю розрахуватися з кредитом, що протягом двох рокiв душив його сiм’ю; для цього вистачило лише половини отриманих за роботу грошей.

Вiн устиг навiть посваритися з жiнкою, котра переконувала його не робити того, що вiн збирався робити. Павло мав твердий намiр вiддати своему напарнику Василевi Гутовому його частку. Анастасiя так i не змогла зрозумiти, навiщо дiлитися грошима з людиною, що залишила його самого перероблювати спiльну роботу.

Кожен так i залишився при своiй думцi. Павло вiдрахував частку заробленого Василем – при цьому врахував останнiй день роботи – i, дочекавшись рейсового автобуса, вiдправився в iнший район, до села, де жив його тимчасовий напарник.

Василь Гутовий щиро здивувався, коли Павло пiдiйшов до хвiртки i через паркан голосно запитав:

– Господарi вдома?

Василь саме був на ганку i, судячи з усього, порався по господарству.

– Ти?

– Здрастуй, Василю! А я бачу, ти не дуже радий бачити свого напарника! – мовив Павло, тиснучи руку.

– Те, що бачити не радий, то ти тут вже загнув, але те, що не сподiвався – то вiрно!

Вiн запросив гостя до себе в господу.

Позаяк чекати автобуса залишилося недовго – вiдходив через годину, – Павло запропонував поговорити десь надворi. Василь Гутовий показав на альтанку. Напевне, влiтку, серед зеленi i стиглих плодiв вона виглядала не так похмуро, але зараз був жовтень, теплi днi вже минули, залишивши опале листя на травi, вже давно не жовте.

– Розказуй, що тебе привело до мене? – нетерпляче запитав Василь, присiвши навпроти Павла.

Той замiсть вiдповiдi дiстав iз внутрiшньоi кишенi куртки невеликий згорток i поклав на стiл перед Гутовим.

– Що це? – не зрозумiв Василь.

– Твоя частка, – вiдповiв Павло.

Василь недовiрливо розгорнув папiр i виклав перед собою доларовi банкноти.

– Ти?..

– Фурiя розплатилася зi мною, – пояснив Павло. – Виявилася навiть чесною, хоч це мене також здивувало.

– Почекай! То ти все ж закiнчив роботу? – здивувався Василь.