Манускрипт з минулого

Пора переходити на двоколiсний транспорт!

Але щоб так зразу вiдрядити його до трупа!

– Та вiн там усе затопче i знайде те, чого взагалi не було! – випалив Орест.

– А ось це вже, дорогий наставнику, твоi проблеми! Що навчив – те i маеш! – вiдказав шеф. – До речi, ти коли у вiдпустку збирався?

Оресту не сподобалося, що про давно омрiяну вiдпустку в Єгипет його шеф говорив у минулому часу.

– Через сiм днiв.

– От часу тобi тиждень i даю! А, можливо, i ранiше впораешся. Можливо, звичайне самогубство. «Бiлий кит» повернувся.

А якщо нi – звиняй, нiчого поробити не зможу!

Гайовий вiд душi вилаявся, добре, що встиг вiдключити телефон. Вiн ненавидiв свою роботу саме за те, що комусь закортiло звести рахунки з життям у суботу i саме напередоднi його вiдпустки. Хоч i любив ii також.

Телефон заспiвав знову. Телефонували з вулицi й повiдомили, що патрульна машина чекае.

– Я ще в трусах! – спересердя вiдказав Орест. – Чекайте!

Звичайно, при такому поспiху часу на снiданок не залишалося, але Орест усе ж встиг поголитися, почистити зуби i впевненим у собi тридцятитрьохрiчним чоловiком спустився сходами на вулицю.

Вiн жив досить-таки далеко вiд центру мiста, любив цей район i всiляко намагався зробити його кращим. Принаймнi мiсцева братва старалася не потрапляти йому на олiвець.

Полiцейський «аудi» стояв бiля протилежного тротуару. Гайовий перейшов вулицю i вiдкрив дверцята машини. На переднiх мiсцях звично сидiли двое полiцейських.

Привiтавшись, Орест попросив дорогою до мiсця виклику заiхати у якийсь фаст-фут.

Замiсть вiдповiдi один iз полiцейський передав Оресту склянку з кавою i загорнутий у папiр лаваш.

– Ми знали, що тебе пiдняли з лiжка, – пояснив здивованому Гайовому полiцейський.

Оресту нiчого не залишилося, як подякувати. Вiн почекав, коли авто виiде на паралельну вулицю i лише затим приступив до снiданку.

Коли вони доiхали до потрiбного мiсця, Орест Гайовий успiшно здолав лаваш, а в закритiй склянцi залишилося досить кави. Так з кавою в руцi вiн i попрямував до групи людей, що зiбралися перед дев’ятиповерховим будинком.

Саме мiсце падiння вже обнесли обмежувальною стрiчкою, на деякiй вiдстанi вiд якоi стояли нечисленнi мiсцевi жителi. Полiцейський, котрий слiдкував за тим, щоб нiхто не заважав оперативнiй групi, привiтався i пiдняв перед Орестом кольорову смужку. Бiля накритого тканиною тiла Гайовий побачив патологоанатома Сергiя Котляра i стажера.

– Доброго дня, шефе! – привiтався Соколовський.