Манускрипт з минулого

Тобто син, якщо у нього все ж колись виникне бажання перетворити комп’ютер-приставку на комп’ютер-друкарську машину, зустрiне вже пiдготовлене поле.

На жаль, отриманi знання не наблизили Павла до розв’язання задачi нi на крок. Тобто зустрiч з колишнiм однокласником, а тепер отцем Маркiяном була не просто бажаною, але й необхiдною.

ІV

Мобiльний телефон озвався, як завжди, невчасно. Орест Гайовий ще не встиг вiдкрити очi, лише потягнувся рукою до столика бiля лiжка, але зрозумiв, що сон безнадiйно перервали за якихось пiвгодини до сигналу будильника.

Рука намацала телефон i механiчно натиснула якусь клавiшу.

– Якщо це не чарiвна незнайомка, то тобi краще не родитися! – пробурмотiв вiн.

– Це не чарiвна незнайомка, але твiй чарiвний шеф! – озвався телефон.

Лише тепер Орест вiдкрив очi. За вiкном уже настав ранок, але покидати лiжко все ж не хотiлося. Ураз виникло жагуче бажання понiжитися пiд теплою ковдрою, хоч Гайовий розумiв, що у суботу зранку, за пiвгодини до того часу, як мав заспiвати будильник, просто так шеф не нагадуватиме про себе.

– Шеф, якого милого? – спросоння, ще не усвiдомлюючи важливостi поточного моменту, запитав Орест.

– Ти поговори менi тут! – удавано строго вiдповiв начальник. – Прокидайся, вiджени вiд себе песимiстичний настрiй i бiгом до роботи.

– А що сталося? – невдоволено поцiкавився Гайовий.

Вiн уже зрозумiв, що поспати йому не дадуть.

– На Сиховi виявили труп молодоi жiнки.

– Вбивство?

– Невiдомо. Судячи з мiсцезнаходження тiла, останнi двi секунди свого життя вона провела у вiльному польотi, – повiдомив шеф i додав: – Тiло лежало на тротуарi бiля багатоповерхiвки. Черговий автомобiль за тобою висланий; твiй стажер уже на мiсцi.

Ну, а це вже занадто! Свiжоспечений випускник унiверситету внутрiшнiх справ лише цього лiта почав служити у iхньому вiддiлi полiцii, i шеф не придумав нiчого iншого, як прикрiпити до нього найкращого сищика навколишнiх вулиць – Ореста Гайового.

На його велике розчарування, Венiамiн Соколовський – так звали стажера – залюбки брався за будь-яку роботу, на котру в наставника вистачало фантазii. Останньою «гучною» справою Соколовського була крадiжка триколiсного велосипеда з дитячоi пiсочницi на сусiднiй вулицi. Вiн справився iз «справою №…» вiдмiнно, i Гайовий подумував було, чи не доручити стажеровi серйознiшу справу.