Манускрипт з минулого

Іди, а то хтось може зауважити, що ми тут стовбичимо. Не всi ж пiшли дивитися на нового короля!

У тонi Добромира Лютослав почув нотки докору. Вiн не встиг нiчого вiдповiсти, як Добромир злегка пiдштовхнув його у спину.

– Іди! І нiчому не дивуйся!

Не озираючись, Лютослав вiдчинив дверi й опинився у невеликiй кiмнатi, заставленiй повсякденними домашнiми речами. За дверима навпроти було чути приглушенi чоловiчi голоси. Напевне, саме туди йому i належить iти.

Страху не було, i Лютослав упевнено вiдчинив другi дверi.

При його появi двое чоловiкiв повернули до нього голови. Лютослав зупинився як укопаний. Вiн сподiвався зустрiтися з управителем Варрою, адже все ж це його дiм, але побачити ще й Данила Тобiльського було зовсiм неймовiрним.

– Довго ж тебе довелося чекати! – У голосi Тобiльського Лютослав вловив невдоволення.

– Я…

– Прийшов – i забудемо про це! – продовжив Тобiльський. – Приступимо до справи негайно. Часу на словоблудство не лишилося.

Тобiльський пiдiйшов до Лютослава i став перед ним упритул.

Хоч юнак i був вищий вiд боярина на пiвголови, вiдчув себе дрiбним i нiчого не вартим перед хмурим колючим поглядом.

– От що, Лютославе, ми доручаемо тобi велику таемницю королiвства, – говорив Данило. – Ми не будемо запитувати тебе, чи справишся ти з цим. Нам навiть не треба знати, чи згоден ти. Повторюю: вiльного часу не залишилося. Зовсiм скоро сюди можуть наскочити люди Казимира, а до того часу тебе тут не повинно бути.

Вражений почутим, Лютослав не спромiгся навiть на слово.

Побачивши такий стан гостя, Теодор Варра запитав:

– Ти згоден?

Перш нiж Лютослав вiдкрив рота, продовжив Тобiльський.

– Не хочу лякати, але ти не вийдеш звiдси, не сказавши «так!», – попередив вiн.

Лютослав закрив рота. Натомiсть тiльки кивнув головою.

– Хочу, щоб ти зрозумiв наступне. Зараз староста Дедько прийматиме у нижньому замку гостей – назвемо iх так, – продовжив Данило. – Нам стало вiдомо, що Казимир не затримаеться у Львовi й майже одразу повернеться до себе у столицю.

Цiною такоi уступки буде передача полякам королiвських регалiй.

Вiд почутого у Лютослава перейняло подих. Зауваживши реакцiю юнака, Тобiльський криво посмiхнувся.

– Можеш бути спокiйний: полякам вiддадуть копii. Майстерно зробленi, але все ж копii.

– А справжнi регалii ми довiряемо тобi, Лютославе! – продовжив Варра. – І це буде тiею таемницею, котру ти i твоi нащадки берегтимуть доти, доки не прийде час.