Манускрипт з минулого

Нашi днi

І

Павло Загороднiй вiдiйшов вiд стiни на кiлька крокiв i критично подивився на виконану роботу. Стiна мала колiр «морськоi хвилi», але Павло, чесно кажучи, не знав, хвилю котрого моря мала на увазi нова власниця квартири на четвертому поверсi побудованого ще за Австрii будинку. За свiй не такий уже великий вiк (а про це не варто не лише питати, але й навiть подумати) фурiя, як уже у перший день знайомства назвав жiнку його напарник Василь Гуто-вий, побувала чи не на усiх найвiдомiших курортах свiту i бачила моря рiзних кольорiв.

Загороднiй за своi тридцять рокiв, окрiм служби в армii i однiеi подорожi до Одеси ще у далекi шкiльнi роки, нiде не був, i як виглядае море, знав iз тiеi ж подорожi. Правда, тодi штормило, i море було свинцевим. Навряд чи саме цей колiр мала на увазi фурiя. Правда, у цьому допомiг Василь. Обiйшовши чи не половину будiвельних магазинiв Львова – лише великих, слушно припустивши, що саме там знайде вiдповiдь на це сакраментальне запитання, вiн повернувся не просто iз знаннями про потрiбний колiр, але й з готовим вапняним розчином.

Колiр морськоi хвилi, що представив перед напарником Василь, за його ж таки словами, вiдповiдае морю острова Балi, куди фурiя поiхала з багатим чоловiком, а повернулася не менш багатою вдовою. Павло i Василь так i не зрозумiли, що сталося з ii чоловiком: чи з’iла акула, чи подавився кальмаром, а, може, i навпаки. Принаймнi Балi стало для жiнки знаковим. Грiх було не скористатися цим.

– Норм! – пiсля деякоi паузи сказав Павло.

– Нiчого не норм! – вiдказав напарник. – Чи ти сподiваешся, вона не помiтить цю Джомолунгму?

Василь мав на увазi вигин на стiнi, котру iм довелося вирiвнювати i штукатурити. Зведена ще наприкiнцi дев’ятнадцятого столiття стiна мала цей досить-таки помiтний дефект, котрий нiхто не намагався лiквiдувати до цього часу. Тверезо оцiнивши ситуацiю, Василь з Павлом вирiшили залишити все, як було, максимально зменшивши виступ.

– Василю, не починай знову! – скривився Павло.

– Якщо до нас нiхто не захотiв зв’язуватися з цiею Джомолунгмою, то i нам не варто ii чiпати. Та й вiд чого тут панiкувати? Два сантиметри виступу – не бiльше!

– І метр у дiаметрi!

– Та не панiкуй – прорвемось!

Павловi дуже хотiлося додому. Сьогоднi п’ятниця; вiн отримае всю зарплатню за цю квартиру, встигне на останнiй автобус i два днi вiдпочине з Настею та дiтьми, а вже на понедiлок вiн мае нове замовлення. Головне, щоб сьогоднi все вийшло гладко.