Манускрипт з минулого

– Чи ти хочеш, щоб я покликав нових господарiв мiста? – допитувався лихвар. – Менi здаеться, що вони зрадiють, коли дiзнаються, хто потрапив iм до рук. Спiльник убивць самого короля. Можливо, я навiть розбагатiю.

– Нi, не треба нiкого кликати, – мовив Лютослав.

– Ось так краще! – похвалив Улас. – Розумний хлопчик!

– Я зроблю iнакше.

З цими словами Лютослав несподiвано вийняв з-пiд поли гострого клинка i з люттю опустив його на кисть Уласа. Нiж увiйшов у дошку столу майже по рукiв’я.

Вiд неймовiрного болю Улас завив.

А тим часом Лютослав пiдвiвся, пiдiйшов до креденця, узяв там ще одного ножа. Вправним рухом вiн перехопив лiву руку Уласа, котрою той марно намагався звiльнити пришпилену кисть, i притиснув до столу.

– А тепер слухай мене, собако! Зараз я те саме зроблю з твоею лiвою рукою i, поки ти вiдпочиватимеш, пошукаю те, що залишив менi боярин Варра. І повiр менi, я вмiю шукати. Коли ж не знайду того, що менi належить по праву власника цього персня, я винесу з цього будинку все! Залишу однi лише стiни i тебе отут за столом.

Я дохiдливо пояснюю?

– Так, я зрозумiв! – видавив iз себе Улас.

– Де те, що залишив менi Варра?

– На нижнiй полицi креденця.

Лютослав помацав рукою вказане мiсце. Спочатку вiн нiчого не знайшов, уже було подумав, що лихвар обманув, тим самим намагаючись для чогось виграти час, але у найдальшому кутку намацав тугеньку шкiряну торбинку i згорнутий пергамент. У торбинцi нiчого, окрiм грошей, бути не могло, про що свiдчило брязкання, тому Лютослав навiть не став перевiряти, тим бiльше, що кiнцi шнурка торбинки були скрiпленi смолою з вiдтиском печатки Варри.

Бiльше зацiкавив Лютослава пергамент. На ньому також стояла печатка боярина. Вона була неушкоджена, значить, Улас не знае, що там написано. Лютослав, незважаючи на скиглення, котре час вiд часу видавав уже стомлений болем господар будинку, розламав тверду смолу i розгорнув пергамент. Найперше в очi кинувся ще один вiдтиск, i вражений юнак упiзнав у ньому печатку покiйного короля Юрiя. Юнак швидко пробiг очима текст. З нього вiн дiзнався, що перед смертю король Русi Юрiй ІІ Болеслав пiдвищив його до статусу боярина.

Лютослав широко усмiхнувся i повiльно пiдняв очi на Уласа. Той в очiкуваннi чогось поганого (а доброго лихвар уже не чекав) перестав навiть скиглити. Лютослав пiдiйшов до столу й одним ривком вийняв з дерева ножа.

– Не хочу залишати це тут. На господарствi пригодиться, – сказав вiн i, не попрощавшись, залишив будинок.