Манускрипт з минулого

Його не долюблювали, але сильноi ненавистi до лихваря не було. Лютославу ж довелося звернутися за позикою до Уласа лише один раз. Це сталося бiльше року тому, коли через дурiсть програв у костi певну суму. Тодi ледве вдалося розрахуватися, i Лютослав дав собi слово бiльше нiколи не мати справу з лихварем. Зараз же його ноги ведуть саме до Уласа, але юнак заспокоював себе тим, що це не з його волi.

Лютослав зупинився перед масивними дверима i голосно постукав. Довгий час нiхто не вiдкривав, i юнак уже вирiшив, що нiкого немае вдома, але тут гримнув засув.

– Тобi чого? – невдоволено запитав вiн.

– Я вiд боярина Варри, – сказав Лютослав.

Улас пiдняв брови, змiряв прибулого з нiг до голови i кинув:

– Заходь!

У кiмнатi, куди провiв Лютослава Улас, крiм невеликого креденця, стояв лише стiл i два стiльцi. Запропонувавши прибулому стiлець, лихвар сiв навпроти.

– Я слухаю! – мовив Улас.

Замiсть вiдповiдi Лютослав поклав перед Уласом каблучку.

– Я прийшов забрати те, що залишив менi Варра.

Лихвар недовiрливо подивився на каблучку, повертiв ii в руцi, намагаючись розгледiти лише йому вiдомi деталi. Затим поклав каблучку на стiл.

– Вона справжня, – вiдзначив Улас.

– Звичайно, справжня.

– Звiдки вона у тебе?

– Сьогоднi ii менi вручив боярин, – мовив Лютослав.

– Можливо, не заперечую. Але мушу сказати тобi, що боярин Варра менi нiчого не залишав, – сказав Улас.

Вiд почутого Лютослав вiдхилився назад.

– Як не залишав? – здивувався вiн.

– А от уяви собi! Останнiй раз я бачив боярина у той пам’ятний день, коли вiн разом з Тобiльським отруiли короля. Вiн перед тим був тут, у мене, навiть просив позичити йому литовськi копи. Я навiть не знав, що Варра збираеться тiкати.

Лютослав вiдмовлявся вiрити почутому. А господар продовжив:

– Я рекомендував би тобi, шановний, забути, що ти мав навiть найменшi стосунки з убивцею короля. Повiр, у Батярську башту забирають навiть за значно меншу провину.

Лихвар Улас говорив про мiсце, куди останнiми роками вiдправляли незгодних з королем.

– Тому, юначе, пораджу тобi пiти звiдси i бiльше нiколи не згадувати Варру. А щоб нi у кого не виникло бажання поцiкавитися, звiдки у тебе перстень убивцi короля, залиш його у мене.

Лютослав iнстинктивно потягнув руку до каблучки, але Улас встиг перший.