На нашем сайте вы можете читать онлайн «Галицька сага. Примара миру». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Галицька сага. Примара миру

Автор
Дата выхода
16 октября 2020
Краткое содержание книги Галицька сага. Примара миру, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Галицька сага. Примара миру. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Петро Лущик) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
«Примара миру», третя книга «Галицької саги», охоплює події, що відбувалися у 1923–1928 роках.
15 березня 1923 року у Парижі було вирішено передати Східну Галичину, де переважало українське населення, під опіку Польщі. Не всім таке рішення припало до смаку. Галицькі терени заполонили польські військові осадники, на яких Юзеф Пілсудський покладав великі сподівання; внаслідок проведення так званого «шкільного плебісциту» значно скоротилася кількість українських шкіл; українців витісняють з державної служби…
Щоб протистояти цьому, об’єднуються колишні військові, за плечима яких бої за рідну землю: хтось вступає до лав Української Військової Організації і продовжує збройну боротьбу; хтось розуміє, що побороти натиск польських осадників можна лише спільно, створивши кооперативи; хтось шукає щастя за океаном…
Життя не лише розкидало перетинців різними країнами, але й розвело по різних ідеологіях. Поки що вони не воюють один проти одного, але хто знає, як піде далі?..
Галицька сага. Примара миру читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Галицька сага. Примара миру без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вам, пане Мороз, безперечно, вiдоме рiшення вiд 22 березня 1920 року, яке давало право комiсарам полiцii приймати на роботу осiб, якщо вони вiдповiдали усiм вимогам до претендентiв.
Федiр Мороз знав про це рiшення i навiть здивувався, коли пiдкомiсар заговорив про нього. Федiр зовсiм недавно мав розмову з Андрiем Мельником. Крайовий комендант саме журився, що вiн, Мороз, надто довго служить на непомiтнiй роботi i чи не час уже звернутися до свого начальства, щоб довiрили вiдповiдальнiшу дiлянку.
– Я дякую пановi пiдкомiсару за довiру, але дозвольте подумати, – вiдповiв Федiр.
– Але недовго! – попередив Гжегож Глодувка. – Хоч ви i русин, пане Мороз, але я давно вже за вами спостерiгаю i помiтив, що робота для вас на першому мiсцi. Ким ви були у вашiй армii?
– Десятником, – обережно сказав Мороз i виправився: – Старший постерунковий.
– От ним i будете! Але не тягнiть з вiдповiддю, пане Мороз! Мое ставлення до вас, русинiв, вам вiдоме, але що вирiшать люди надi мною, я не знаю.
Це було сказане мимохiть, щоб налаштувати Федора Мороза на швидку вiдповiдь, але той чомусь одразу зрозумiв, що пiдкомiсар говорив про Ольгу Басараб.
– Якою шпигункою? – намагаючись, щоб не тремтiв голос, запитав Федiр.
– Тою, що повiсилась! – мовив Глодувка.
– А до чого тут я?
– Ви дiйсно нi до чого, але мое начальство раптом згадае, що ви, як i та панi, русин, а менi дуже хотiлося б бачити на вас погони старшого постерункового.
Але погони старшого постерункового найменше хвилювали Федора Мороза. Вiн ледве дочекався закiнчення роботи i не мешкаючи вирушив на зустрiч з крайовим комендантом. Бажання подiлитися новиною переважила усякi обережностi, хоч роки проживання у польському Львовi навчили його озиратися назад. Але цього разу нiчого пiдозрiлого Федiр не помiтив.
Зустрiч з крайовим комендантом вiдбулася на Шевськiй у ресторацii Бачевських. Вислухавши Мороза, Андрiй Мельник лише сказав:
– Може бути! Мiстом ходять чутки про якусь невiдому Юлiю чи то Браску, чи Баравську, котру поховали на Янiвському цвинтарi. Боюся, що це Ольга. Ми перевiримо.
– А я? – запитав Федiр.
– А вам належить пристати на пропозицiю вашого пiдкомiсара.
– Але я не хочу бути полiцейським! – заперечив Мороз.









