Галицька сага. Примара миру

Що тут сталося – ти не знаеш! То для твоеi безпеки! Зрозумiв?

– Так, пане комiсаре!

Тут озвався Теодор Смольницький:

– Може, затерти той напис?

– Вiдставити! Нехай буде! Поселимо сюди якусь велику украiнську шишку, прочитае i перекаже про передсмертну записку своiм.

– А як з родиною?

– Передачi брати! Тiло вiдправити студентам медичного факультету. Нехай вчаться. Поховати за мiський рахунок як бездомну. Виконуйте!

Мiхал Кайдан не став контролювати, як виконуються його накази.

Вiн причинив за собою дверi камери, щоб не бачили випадковi очi того, що вiдбуваеться за ними, i поспiшив до себе. Треба було подумати, якi протоколи допиту залишити, а якi переписати.

Вiн не мiг змиритися з тим, що ця тендiтна жiнка виявилася сильнiшою за нього i хоч цiною власноi смертi, але все ж вийшла переможницею з iхнього герцю…

Про те, що польська полiцiя щось приховуе, Федiр Мороз дiзнався випадково. 15 лютого у польських газетах з’явилася невелика замiтка, що в тюрмi по вулицi Яховича покiнчила життя самогубством через повiшання така собi Юлiя Браска.

Щоправда, iншi газети переконували, що звати самогубцю Юлiя Баравська. Зрештою, нiчого особливого у таких повiдомленнях не було: в’язнi вкорочували собi життя постiйно, не витримавши мук, чи робили це пiд тягарем злочинiв. За iнших обставин на подiбну замiтку Федiр, можливо, навiть i не звернув уваги, але ось уже четвертий день як вiн не може виконати наказ Андрiя Мельника: знайти перебування заарештованоi декiлькома днями ранiше Ольги Басараб.

Вiн так i не дiзнався б нiчого, якби не несподiваний виклик до кабiнету пiдкомiсара[9 - Поручик.] Гжегожа Глодувки. Його безпосереднiй начальник, на вiдмiну вiд своiх колег, був людиною незлобною i не переймався тим, що серед його пiдлеглих зустрiчаються не самi лише поляки. Про причину виклику Федiр не здогадувався до останньоi митi, адже займав у вiддiлку полiцii скромну канцелярську посаду, тому нi про яке заохочення чи, навпаки, покарання навiть не було мови.

– Як вам працюеться у нас, пане Морозе? – поцiкавився пiдкомiсар, запросивши Федора сiсти.

– Дякую, добре, – вiдповiв заiнтригований таким початком розмови Федiр.

– Ви хочете продовжувати служити у полiцii?

– Так. Менi подобаеться моя робота.

Тут пiдкомiсар Глодувка вирiшив не тягнути далi:

– Що ж, а тепер скажу, чому я вас викликав.