Галицька сага. Примара миру

– До нас приiздить багато чужих, – мовила вона. – Церква велика – мiсця всiм вистачить!

– Добре, я подумаю! – пообiцяв новий знайомий.

Марii захотiлося дiзнатися, чому цей Макуха вирiшив доставити особисто цей альманах, про який тато дуже часто говорив, але Павло пояснив сам:

– Ваш тато був активним спiвробiтником альманаху, трудився вiд першоi сторiнки, але коли книжка вийшла з друкарнi, Тома Бiлецький уже пару тижнiв не навiдувався до Львова.

– В тата останнiм часом дуже болять колiна, – повiдомила Марiя, а Павло розумiюче кивнув головою.

– Знайома картина! – сказав вiн. – Мiй тато вже майже не ходить! То й не дивно! Таке пережити! Може, ваш тато говорив вам, що першi мiсяцi вони спали на голiй землi, а то жовтень i падолист! Гори Альпи недалеко. А забрали iх всiх у серпнi! Самi розумiете, яку одiж вони мали! Мiй тато вже не ходить на збори комiтету, хоч ми й живемо у Львовi. Спершу я пiдвозив його до друкарнi, де засiдае комiтет, а потiм вже перестав. А коли голова взнав, що я вмiю писати в газетах, залучив до роботи над альманахом.

Так i пiдробляю потроху! Коли ваш тато тоже перестав бувати у Львовi, мене i вiдрядили взнати, що з ним е, а заодно передати йому книжку.

Так вони непомiтно пiдiйшли до Перетина. Новий знайомий виявився досить комунiкабельним, хоч Марiя i не знала цього слова, тому, вже пiдходячи до склепу Гутмана, вона знала, що Павловi Макусi двадцять п’ять рокiв i вiн закiнчив рiльничу академiю, але за спецiальнiстю не працював.

Натомiсть знайшов свое мiсце у Талергофському комiтетi, про що зовсiм не шкодуе.

– Отут ми й жиемо! – Марiя вiдчинила хвiртку i зайшла на обiйстя.

Побачивши, що дочка прийшла не сама, а у супроводi невiдомого молодика, на порозi хати з’явилася хазяйка. Вона з тривогою приглянулася до незнайомого.

– Мамо, а де тато? – запитала Марiя. – До нього прийшли.

Катерина вже хотiла зайти в хату, щоб покликати чоловiка, але тут, спираючись на цiпок, вийшов сам Тома.

Упiзнавши прибулого, вiн посмiхнувся:

– Кого-кого, а тебе, Павле, я не чекав тут!

– Ви, Томо Андрiйовичу, давно не були у комiтетi, то комiтет i вiдiслав до вас мене! – вiдповiв, вiтаючись, Макуха. – А дорогою я стрiв цю слiчну паненку, а вона до того ж виявилася вашою дочкою!

Пiсля таких слiв Марiя зашарiлася i швидко забiгла до хати. Тома провiв ii поглядом.

А прибулий вiдкрив портфель i подав здивованому Томi чималеньку книгу.