Галицька сага. Велика війна

Тома Бiлецький переможно подивився чомусь не на молодого Кандибу, а на Григорiя Мороза, i гордо попрямував вулицею до свого обiйстя.

А Семен пiдiйшов до Морозiв, привiтався з усiма за руку.

– Ти у це вiриш? – поцiкавився Григорiй.

– Вуйку Грицю, ви ж мене добре знаете! Звичайно, не вiрю! – майже з докором вiдповiв Семен. – Тим бiльше що Сербiя дiйсно далеко, а Росiя близько, за лiсом. Але я не за тим прийшов. Треба поговорити.

– То, може, зайдемо до нас. Марта вже зачекалася з обiдом. Там i поговоримо.

– Ну, якщо запрошуете, то грiх сьи вiдмовляти!

Вiдправивши малого Василя вперед, аби попередив сестру про гостя, Григорiй iз сином i Семеном неспiшно рушили дорогою додому. Попереду Василь обiгнав Микиту Нагiрного, який спiшив повiдомити жiнцi звiстку, що, можливо, iхнiй син Тимофiй повернеться з армii не скоро. Григорiй зiтхнув. Напевне, так само сприйняла б його Настуня, дiзнавшись, що ii Олексi доведеться воювати, але Настуня померла ще вiсiм рокiв тому i вже не здатна переживати.

Дорогою здебiльшого мовчали, лише Федiр час вiд часу кидав погляд на портрет цiсаря, неначе хотiв iще раз переконатися, що все написане у манiфестi правда i нiяких iнших тлумачень немае. Побачивши такий стан хлопця, досвiдченiший Семен заспокоiв його.

– Не переживай, Хведьку! Тобi ще немае двадцяти одного року. Тебе в армiю точно не заберуть, – сказав вiн. – Та й, можливо, вiйна i не добереться сюди.

Для бiльшостi селян вiйна була чимось далеким i чужим.

Лише двое односельцiв – Микита Вовк та Іван Валько – знали, що це таке. Свого часу iм пощастило воювати, коли пруссаки разом iз iталiйцями напали на Австрiю. Правда, з ними також був дiд Луки Солтиса, але вiн так i залишився лежати в Чехii. Протягом майже п’ятдесяти рокiв виросли два поколiння, що не знали вiйни. Дивно, але мало в кого вона асоцiювалася з бiдами, смертю та злигоднями. Можливо, тiльки двое живих учасникiв знали iй цiну, та й це було так давно, що деталi зовсiм стерлися з пам’ятi, лишивши тiльки неяснi спогади.

Із сiней Семен у супроводi Гриця Мороза зайшов до покоiв.

Праворуч вiд вхiдних дверей мiстилася кам’яна пiч, бiля якоi поралася Марта. Перед челюстями печi був припiчок з глини, а над ним чотиригранна пака, комин, через який дим iшов вiд печi до димаря.

Лiворуч вiд дверей стояв мисник-шафка, де знаходилося кухонне начиння. Уздовж стiн – досить широкi лави, якi слугували для сидiння, а вночi для спання.