Галицька сага. Велика війна

Той сидiв за заваленим паперами столом, а весь вiльний простiр займали перев’язанi стоси якихось книг, вiд яких iще пахло свiжою типографською фарбою.

Побачивши прибулого, Микола Шараневич пiдвiвся з-за столу. Тома привiтався.

– Здрастуйте, Томо Андрiйовичу! – радiсно сказав адвокат. – Радий вас бачити!

Цi слова були сказанi щиро, i в Томи вiдлягло вiд серця.

– Ви повiрите, але я про вас думав!

– Прошу? – не зрозумiв Тома.

– Якраз сьогоднi я подумав, що було б добре зустрiтися з усiма активними учасниками товариства, щоб окреслити нашi дii у такий непевний час.

Зараз роботи як нiколи багато. Прошу сiдати!

Тома сiв на едине вiльне крiсло у кiмнатi – iншi також були заставленi книжками.

– Так от, роботи багато, – вiв далi адвокат. – Восьмого серпня якраз минае сорок рокiв нашого товариства, так би мовити, ювiлей. Потрiбно належним чином пiдготуватись. Я чув, що ви знову збираете молодь у себе в читальнi?! – чи то запитав, чи ствердив адвокат.

– Так, у суботу, першого серпня, – сказав Тома.

– На яку кiлькiсть людей ви розраховуете?

– Буде десять, – мовив Бiлецький i опустив очi.

– Мало! – безапеляцiйно вiдказав Шараневич. – Надто мало, враховуючи такi неймовiрнi потуги, що здiйснюе наше товариство.

– Але, прошу пана, треба врахувати, що наше село маленьке, – спробував виправдатися Тома.

– Є сусiднi села, де також е молодь, якiй нiчим зайнятися! Зрозумiйте, Томо Андрiйовичу, що природа не терпить пустоти, – повчально говорив адвокат. – Якщо ми не заповнимо пустi голови молодi нашими справжнiми iдеями, вони заповняться фальшивими iдеями цiеi «Просвiти».

Ми не можемо цього допустити!

– Та я стараюся, – пробурмотiв Тома, почуваючись, як учень, який не пiдготувався до уроку.

– Бачу, що стараетесь, i у цьому вам хвала! Знаю, що у вашому селi…

– Перетин! – нагадав Бiлецький.

– Саме так, Перетин, лише у вас е читальня, котру охоче вiдвiдують молодi люди. На щастя, «Просвiта» не спромоглася на це. Але цього мало! Молодь, Томо Андрiйовичу, як губка, вбирае у себе все нове.

Нам залишаеться тiльки пiдвести до неi це нове, але це нове мае бути саме наше. До того ж ми маемо переходити на так би мовити тематичнi вечiрки.

– Що ви маете на увазi? – запитав Тома.

Вiн нiколи не любив чогось нового, був за своею природою консерватором, хоча сам i не знав такого слова.

– Охоче поясню! – з готовнiстю мовив адвокат. – От ви в суботу влаштовуете вечiрку…

– Так, по роботi!

– Звичайно! Лiтня робота завжди важлива.