Галицька сага. Велика війна

Щоправда, саме до нього нi у кого – нi у мобiлiзованих, нi у рiдних мобiлiзованих, нi, тим бiльше, у комiсii – претензiй не було нiяких: не росiйський цар оголосив цiсарю вiйну, а навпаки, тому з висновками вирiшили зачекати.

Коли ж прощання, на думку комiсii, затягнулось, единий у ii складi офiцер – уже лiтнiй фенрiх iз однiею зiрочкою на комiрi – гучно наказав мобiлiзованим сiдати на пiдводу.

Голосiння досягло свого пiку, але якось одразу спало, неначе рiднi не забажали бiльше витрачати сили та час на даремнi речi.

Семен Кандиба грубо вiдiрвав од себе Єву, поцiлував заплакану сестру, по черзi пiдняв на руки синiв. Потiм обернувся до Мороза.

– Вуйку Грицю… – почав вiн, але той його перебив.

– За своiх не хвилюйся, – заспокоiв Григорiй. – Не покину.

– Дякую! – розчулено мовив Семен.

– Ти, головне, бережи себе. Хай усiх вас береже Господь!

Вiн перехрестив Семена, як минулоi осенi хрестив у дорогу сина Олексу, i поцiлував у лоба. Семен востанне обняв Єву i першим сiв на воза.

Іншi двое також похапцем попрощалися зi своiми рiдними та примостилися поруч. Їм належало так iхати до Кам’янки, де дислокувався полк уланiв, у якому колись служив Семен, а далi Якiв Смоляр та Роман Панас прямуватимуть уже вдвох – iхнiй пiхотний полк розташовувався значно схiднiше.

Жiнки рушили за фiрами, але, пройшовши сотню метрiв, зупинилися. Повертатися до села не спiшили, почекали, коли рiдних iм людей заховае густа зелень придорожнiх кущiв, лише затим важко рушили назад.

Селяни здебiльшого вже розiйшлися домiв, на вулицi лишилися тiльки тi, хто вiдрядив своiх на вiйну. Залишився стояти i Григорiй Мороз iз дiтьми. Разом iз Ганною, сестрою Семена, що тримала на руках молодшого племiнника, вiн терпляче чекав на Єву. А та, наче мара, пiдiйшла до них, для чогось обняла Марту i заголосила.

Тут Григорiй Мороз згадав, що вiн тут найстарший i чи не единий чоловiк, тому, поклавши руку на голову Єви, сказав:

– Хведьку, завтра з самого ранку поiдеш до Камiнки.

Взнаеш, що з Семком.

– Добре, тату!

– Я поiду з тобою! – озвалася Єва.

– Поiде Хведько! – тоном, що не передбачав заперечення, мовив старий Мороз. – Не думаю, що твоему Семковi сподобаеться знову слухати твiй плач. А Хведько все перекаже i йому, i тобi…

– Тодi я приготую щось попоiсти.

– Нiчого не готуй! Вiднинi твiй Семко на утриманнi самого цiсаря!

Такi слова аж нiяк не припали до душi Євi Кандибi, але вона нiчого не сказала.