Галицька сага. Велика війна

Кровi було так мало, що важко вiрилося, що саме це стало причиною смертi друга.

Михайло Валько важко опустився на колiна.

– Тимцю, Тимцю! – вигукнув вiн. – Що ми твоiм батькам скажемо?

Тимофiй був единим сином у Микити i Варвари Нагiрних, i тепер вони залишилися самi.

Михайло перехрестився i закрив долонею очi мертвому другу.

Прозвучала команда повернутися в окопи. Друзi востанне подивилися на Тимофiя i повiльно побрели назад.

На повiрку виявилося, що рукопашний бiй став останнiм майже для третини полку.

Лейтенант Мюнцер, сам iз перев’язаною рукою, довiдавшись, що корпораль Нагiрний загинув у бою, призначив замiсть нього гефрайтера Валька.

У пiдпорядкуваннi новоспеченого командира, крiм Олекси Мороза, було ще два поляки. Решта солдатiв залишилися на полi бою навiчно.

7

У вiкно обережно постукали. Григорiй Мороз вiдхилив фiранку.

– Кого це принесло так рано? – невдоволено пробурмотiв вiн.

З-за вiкна вiн упiзнав Андрiя Валька.

– Чого тобi? – запитав.

– Вуйку Грицю, покличте Хведька! – благально мовив Андрiй.

– А ще ранiше прийти не мiг?

Григорiй протер очi, остаточно вiдганяючи сон, затим пiшов у кiмнату, де спали сини.

– Хведьку! Вставай! До тебе Андрiй Валькiв прийшов!

Почувши таке, Федiр миттю зiрвався з лiжка, ускочив у споднi i побiг до дверей. Спросоння вiн iще мало що усвiдомлював, але раннiй прихiд Андрiя не мiг бути звичайним вiзитом ввiчливостi.

Сонце ще не зiйшло, але ночi вже не було. У повiтрi висiв густий сiрий туман, i було прохолодно.

Федiр пiдiйшов до Андрiя.

– Чого так рано? – запитав вiн. – Що сьи стало?

– Вночi хтось пограбував нашу читальню, – випалив Андрiй.

– Звiдки знаеш?

– Петро Лiсович сказав. Прибiг посеред ночi й попередив.

– Про що попередив? – незрозумiло перепитав Федiр.

Вiн iще остаточно не прокинувся.

– Казав, що забрали списки тих, хто вiдвiдував вишкiл «Сiч».

– Кепсько! – вiдзначив Мороз. – Хто?

– А ти не знаеш? Степко Бiлецький зi своiми москвофiлами.

Вiдчули, що москалi появляться не нинi-завтра, то й пiдвели голови. Вони ще згадають нам ту бiйку.

– І не лише ii, – докiнчив Федiр. – Помститься вiн нам за свого батька! Може, поговорити з ним?

Андрiй махнув рукою.

– Пусте! Спискiв може у нього не бути. Вiддав своiм колегам вiд грiха подалi або заховав десь. Нiчого ми не доб’емось.

Вiн запитливо подивився на Федора.

– Що нам робити?

– Те, що хотiли, – вiдповiв Мороз.