Галицька сага. Велика війна

– Я розбуджу Василя, – сказала вона, але Григорiй зупинив ii.

– Не треба! Малий iще проговориться про Хведька, а так скажемо – встали зранку, а тебе вже нема.

Григорiй поклав руки на плечi сина i поцiлував у голову.

– Ти бережи себе там! – мовив вiн. – Даремно пiд кулi не лiзь! Знай: тебе тут чекають!

Вiн перехрестив Федора.

– З Богом!

Федiр востанне обняв заплакану сестру Марту, натягнув на голову кашкета i, витерши на ходу зрадливi сльози, покинув хату. На сходi вже з’явився червоний окраець сонця.

День обiцяв бути спекотним.

Обернувшись на рiдний дiм, вiн перехрестився i швидкими кроками попрямував вулицею на пiвдень. Бiля своеi хати на нього вже чекав Андрiй Валько. На плечi у нього висiла наповнена торбина. За воротами мовчки стояла вся родина Андрiя: дiд Іван iз бабою Ганною i батько з матiр’ю. Щось схоже було у родини Валькiв iз Морозами. В обох старшi сини вже служили у вiйську i, можливо, навiть устигли повоювати, а молодшi сини змушенi залишити село, побоюючись ймовiрноi розправи.

Федiр зупинився, зняв кепку i поклонився до землi родинi Валькiв. Найстарший – дiд Іван – здiйснив хресне знамення i тихо сказав:

– Бережи вас, Боже, дiти!

Федiр iз Андрiем рушили сiльською вулицею на пiвдень. До села, яке лежало за двадцять кiлометрiв i було мiсцем збору всiх членiв «Сiчi». Хлопцi сподiвалися, що вони не запiзнились i обов’язково потраплять до украiнського вiйська.

Село ще спало, але де-не-де вже пробували голоси мiсцевi пiвнi, тому Андрiй iз Федором прискорили крок.

Потрiбно було покинути село до того, як почнуть прокидатися люди. Про те, що вони втiкають, нiхто не мусив знати. Швидко – аж надто швидко – юнаки прошмигнули повз обiйстя Бiлецьких, сiмнадцятирiчний син яких Степан був ймовiрним винуватцем iхньоi втечi. Ненавистi до нього нi у Федора, нi в Андрiя не було, адже саме його дii привели до того, що не довелось обманювати рiдних i навiть отримати вiд них благословення, що було для юнакiв дуже важливим.

І все ж були люди, котрi бачили, як молодшi Валько i Мороз поспiшно залишають Перетин.

В Андрiя Бiлецького, дiда Степана, цiлу нiч крутило колiна, i вiн майже не спав. Коли ж засiрiло за вiкном, вiн вирiшив i не намагатися заснути. Побачивши на сiльськiй дорозi одягнених i з торбами Андрiя й Федора, вiн одразу зрозумiв, що до чого. Старий поглядом провiв односельцiв i тихо мовив:

– Захисти вас Матiр Божа!

І також перехрестився.

Бачила юнакiв i Орина Ребрик.