Отроки княжича Юрія

Є й iнший вихiд. Ми зараз вийдемо, а сюди прийде наш коваль. Потiм ми повернемось, i однаково ти розкажеш все. Сподiваюсь, я дохiдливо розповiв? Тобi вибирати.

Деякий час бранець сидiв нерухомо, обдумуючи почуте. Було видно, що вiн одразу повiрив незнайомому воеводi, якого слухалися навiть старшi.

– Я скажу, – сказав вiн.

– Хто ти?

– Межислав, мечник воеводи Януша Старжа.

– Чому ви тут, я здогадуюсь, – сказав Глiб. – Скiльки вас прибуло пiд Щекотiв?

– Це були всi. Ви всiх повбивали, – повiдомив Межислав.

Полонений криво усмiхнувся.

– Розвiдали!

Глiб переглянувся з Ярополком.

– При нагодi тебе повернуть до твого пана, – повiдомив вiн. – Виведи його!

Останнi слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберiгав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його пiднiмуть, пiдвiвся i, злегка поклонившись, у супроводi вартового залишив кiмнату.

Глiб сiв на звiльнене мiсце.

– Переворськ? – запитав Ярополк.

– Так. Треба повiдомити князя, – сказав Глiб. – Знайди надiйного гонця, а я напишу листа…

Коли Глiб дописував останнi слова, на нього вже чекав гонець. Воевода вийшов на ганок.

– Вiдвезеш листа у Львiв, – сказав Глiб, подаючи листа.

– Чи пустять його до князя? – засумнiвався Ярополк.

Глiб зняв з пальця подаровану князем каблучку i простягнув воiну.

– Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити – вони знають.

Той з повагою надiв масивну каблучку на палець i, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до ворiт.

Два наступнi днi вiд нього не було жодноi звiстки, правда, i полонений не обдурив: бiльше поляки не з’являлися.

А ще через день пiд стiни Щекотова пiд’iхав невеликий озброений загiн на чолi з боярином, у якому Глiб упiзнав свого свояка Богумила.

Зустрiч родичiв була щирою, хоч i не бачилися вони лише декiлька днiв. Богумил, обiйнявши Глiба, простягнув йому каблучку.

– Ну, здрастуй, воеводо! – сказав вiн.

– Та хотiв, щоб мiй гонець напевне потрапив до князя! – виправдовувався Глiб, надягаючи каблучку.

– Так i сталося.

– Стомився? – запитав Глiб i сам вiдповiв: – Звичайно, стомився, про що я говорю!

– Стомився, – кивнув головою Богумил. – Веди, воеводо, поговоримо.

У будинку, де поселився Глiб, за обiдом, приготованим тою таки Бояною, Богумил посвятив родича у державнi таемницi.