Отроки княжича Юрія

У його словах не було жодного докору, але Глiб все ж сказав:

– Так, це моя вина. Треба було це зробити ще вчора.

– Оце вже нi! – заперечив Ярополк. – Люди стомилися, тому ти зробив правильно, вiдпустивши iх. А мiст перед ворiтьми можна просто спалити.

– Але не зараз. Як з селами?

– Частина людей вже прибувае.

– Пускати всiх! Зайвих ратникiв не бувае!

Але до штурму не дiйшло. Поляки виявилися звичайним загоном, висланим для розвiдки перед основними силами. Їх було мало, i вони не наважилися нападати на невiдь-як захищене укрiплення посеред ночi.

Коли ж пiднялося сонце, то i оборонцям, i нападникам стало зрозумiло, що сутички i не буде. Оцiнивши органiзацiю оборони Щекотова, поляки були неприемно враженi побаченим. Видно, вони не очiкували зустрiти таке. Тому про штурм можна було забути. Натомiсть нападники вирiшили поживитися у навколишнiх селах, якi за нiч практично повнiстю опустiли.

Це стало для них фатальною помилкою. Ще вночi воевода непомiтно вивiв з-за стiни два десятки ратникiв i заховав iх у лiсi неподалiк.

Невдовзi ратники переможно в’iхали у Щекотiв через тимчасовий дерев’яний мiст, який так i не встигли спалити. Вже з першого огляду Глiб вiдзначив, що оборонцi не дорахувалися трьох дружинникiв. Зате вiн зауважив вершника, простоволосого, без зброi, але зв’язаного.

– Бранця до мене! – розпорядився Глiб.

Один з дружинникiв скочив на землю, досить-таки безцеремонно звалив полоненого з коня, вiд чого той ледве не гепнувся на мерзлий настил.

– Пiдмогу не бачили? – запитав воевода десятника, що командував загоном.

– Чисто, – лише сказав той.

– Добре. Продовжуйте.

Глiб повернувся до Ярополка.

– Пiшли, поговоримо iз бранцем, – сказав вiн.

Десятник Ярополк лише кивнув головою. За цi два днi вiн остаточно змiнив свое вiдношення до нового воеводи.

А дивлячись на нього, змiнилися й iншi.

Вже в будинку вони краще роздивилися полоненого. Це був воiн приблизно одного з Глiбом вiку. Вiн сидiв посерединi кiмнати i досить-таки спокiйно чекав на майбутню розмову.

Глiб миттю оцiнив ситуацiю. Вiн став перед бранцем i без вступу сказав:

– Ти помовчи, а я спробую описати ситуацiю. Тебе спiймали на нашiй землi у той час, коли ти прийшов сюди як тать. Я хочу знати, що вас сюди привело, скiльки вас i чи чекати нам iнших. Я пропоную тобi зараз розказати все.