Отроки княжича Юрія

Той жодного разу не спробував виправдатися, переклавши всю вину за жалюгiдний стан оборони городища на попереднього воеводу. Сам прямолiнiйний, Глiб поважав таких же, як i вiн сам буркотунiв i вiчно невдоволених всiм. Гiрше було б, якби його спiвбесiдник в усьому згоджувався i пробував переконати, що нi у чому не винен. Таких Глiб не любив i не намагався приховувати це.

Пiднялися на гору. Лише тепер Глiб зрозумiв, що надто смiливо з його боку було назвати цей порослий густим лiсом горб горою, але вiн все ж пiднiмався над навколишньою мiсцевiстю i звiдси вiдкривався чудовий огляд.

Лише два пiдвищення – на пiвднi i сходi – виглядали вищими, анiж щекотiвський, принаймнi схiдний точно. Зате на заходi лежав вiдкритий простiр, що через декiлька верств закiнчувався лiсом.

– Треба тут поставити вежу, – сказав Глiб. – І нехай у нiй постiйно перебуватимуть хоча б двое воiв. Неприятель не повинен пiдкрастися непомiтно.

Вiн подивився на Ярополка i майже спiвчутливо додав:

– Це треба зробити вже сьогоднi.

Зрештою, нiхто, за винятком, напевне, самих холопiв, котрих витягнули iз теплих домiвок i вiдiрвали вiд звичноi роботи, не був ображений на воеводу Глiба.

Десятники розумiли, що оборона Щекотова не витримуе не те що найменшого штурму, але й будь-якоi критики, тому iз завзяттям узялися за роботу. Вже коли Бояна повiдомила Глiба, що вечеря готова, рiв навколо стiни став глибший на лiкоть. Коли холопи дiсталися до замерзлоi землi, на дно рову знову поклали сухi гiлки.

Всю нiч i наступний день не припинялася робота, i вже надвечiр Ярополк стомленим голосом повiдомив воеводу, що пiдвiсний мiст готовий i можна його причепити.

Глiб, побачивши, що його пiдлеглi дiйсно виклалися на повну, махнув рукою, мовляв, можна вiдкласти i до завтра.

А посеред ночi воеводу, як iнших, хто був у Щекотовi й навколишнiх селах, розбудив набат.

Звиклий до чогось подiбного, Глiб миттю зiрвався з лiжка i, на ходу одягаючись, вискочив на двiр. Вiд вогнiв численних смолоскипiв темрява остаточно сховалася у найдальших закутках.

Всюди метушилися дружинники, але якоiсь панiки не спостерiгалося.

– Що сталося? – запитав Глiб якогось десятника, який проходив мимо.

– Сторожа на вежi зауважила на заходi якийсь загiн, – повiдомив вiн.

– Де Ярополк?

Десятник кивнув головою кудись убiк, i на фонi вогнищ Глiб тут же впiзнав Ярополка. Той пiдiйшов ближче.

– Не можу сказати про чисельнiсть загону, але гадаю, що це лише розвiдка, – мовив вiн. – Шкода, що браму не зачепили.