Отроки княжича Юрія

Вiн не турбував гостей, аж поки вони самi не предстали перед ним i не повiдомили, що вiдпочили. Правда, повели iх не до столу, а у лазню, де вони остаточно змили з себе пилюку, наскрiзь просяклу потом – своiм i коней. Тому навiть Михайло, котрому здавалося, що киiвський воевода мае до нього якесь упередження, заспокоiвся i надалi вирiшив просто не перейматися подiбними думками.

І лише пiсля цього Ратибор запросив iх до столу.

Розмова, як завжди бувае у подiбних випадках, протiкала навколо останнiх подiй у Львовi, що найбiльше цiкавило воеводу, адже вiн виявився вiдрiзаний вiд рiдних мiсць, а новини, що iз великим запiзненням доходили да Киева, були застарiлими i сильно спотвореними.

Ратибора цiкавив останнiй невдалий похiд Лева Даниловича.

– Хоч менi i не випадае критикувати князя, але тут вiн допустив помилку, – сказав вiн пiсля того, як вислухав детальну розповiдь Глiба про останню битву.

– Де саме? – поцiкавився Богумил.

– Потрiбно було дочекатися iнших князiв. А Лев Данилович понадiявся на свою перевагу у вiйську.

І забув, що це не завжди спрацьовуе на чужiй територii.

Але хоч русичi i вважали Михайла за свого та дiлили з ним всi незгоди важкоi подорожi, все ж вiдкриватися перед ним нiхто не хотiв. Тому пiсля обiду Ратибор запросив Глiба з Богумилом прогулятися Горою, щоб показати колись величне мiсто.

– Оце все ще недавно було заросле чагарником, – розповiдав воевода. – Скiльки трудiв довелося прикласти, щоб зрубати його! Колись мiсто вiдродиться i стане таким, як до навали.

Але це станеться нескоро. Ох, нескоро!

Вони зупинилися бiля великоi безформноi купи битого камiння, по периметру якоi пiднiмалися руiни, на яких вгадувалися вицвiлi на сонцi i вимитi дощами лики святих.

– Десятинна церква Рiздва Пресвятоi Богородицi, – сказав Ратибор. – Тут покоiлися мощi князя Володимира. Тут згинули останнi захисники Киева. Звiдси i почався занепад Русi.

Ратибор повернувся до гостей.

– Я не хотiв цього говорити при вашому супутниковi, тому й вивiв вас сюди, – сказав вiн.

 – У посланнi князь ознайомив мене з усiм, що менi належить знати, i попросив усiляко посприяти вашiй мiсii. Тому що вас конкретно цiкавить?

Богумил був готовий до такого повороту, тому одразу ж запитав:

– Що нас чекае далi?

– Де саме?

– Пiсля Чернiгова.

– Гарне запитання, – вiдзначив Ратибор.

– Якщо запитання гарне, то якою буде вiдповiдь? – поцiкавився Глiб.

– Не знаю.

– Тобто? – не зрозумiв Богумил.

– Не знаю.