Отроки княжича Юрія

Башта з брамою вiнчала пiвнiчно-схiдну стiну i була кам’яною, на вiдмiну вiд бокових дерев’яних. Зрештою, единою спорудою з каменю був бiлоснiжний собор, що пiднiмався над усiма побудовами i над стiною.

– Як називаеться ця рiка? – запитав Богумил.

– Мiсцевi племена назвали ii Ітiль, – пояснив Михайло. – А ми звемо Волгою.

Вiн зняв шапку i перехрестився.

– Ось ми i прибули, – сказав вiн.

– А переберемось як? – поцiкавився Богумил.

– Отам проти течii е переправа. – Михайло показав на пiвнiч i додав, – для тих, хто прибув до нас з миром.

На це Богумил з Глiбом промовчали. Власне, iнших намiрiв у них не було.

Переправа, досить-таки велика, як на сподiвання русичiв, вiдкрилася через пiвверсти. До неi берегом Волги вела бита дорога. Над плесом рiки висiв товстий канат, до якого кiнцями був прив’язаний широкий човен.

На них вже чекали. Переправу охороняв невеликий (до десятка) озброений загiн. Здивування русичiв не проходило: воiни не були русами чи навiть монголами, але на обличчi походили i на одних, i на iнших.

Нi Глiб, нi Богумил не поцiкавилися у свого провiдника, хто це такi i чому вони мало схожi на звичних iм европейцiв.

Видно, Михайло був для охоронцiв своiм i знайомим, бо без зайвих запитань вони згодилися переправити гостей. Правда, за однiеi лише умови.

– Що це за умова? – невдоволено поцiкавився Михайло.

Йому дуже не хотiлося, щоб у його гостей склалося негативне враження про спiввiтчизникiв.

– Вiйсько залишиться тут, – твердо сказав начальник охорони, середнього вiку чоловiк.

Богумил i Глiб перезирнулися. Це не входило у iхнi плани, тому викликало занепокоення. Виявилося, що й Михайло не менше за гостей вражений почутим.

– Велесе, я вимагаю пояснень, – прошипiв вiн. – Невже ти не знаеш, що перед тобою посольство киiвського князя i руського короля?

Вiн вперше назвав Лева Даниловича королем, чим щиро здивував не лише боярина i воеводу.

– Прошу менi пробачити моi слова, Михайле, але я виконую волю яснiшого князя, – винувато вiдповiв той, кого назвали Велесом. – Твою дружину я можу переправити, але iншi нехай залишаться тут.

– Чому? – глухо запитав Михайло, зрозумiвши, що зi старим воiном краще не сперечатися.

– У яснiшого князя зараз гостюе тисячник Яргаман, – повiдомив Велес.

Русичам це iм’я нiчого не говорило, зате Михайло, почувши його, скривився.