Отроки княжича Юрія

Але якщо вовк нападе на вовка, то у дрiбного звiра е шанс скористатися з цього. Принаймнi залишитися живим. Але це не назавжди, – заспокоiла мати. – Всi думали, що Гуткелед вiчний, а загинув безславно, у бою з Бабоничами.

Син вкотре здивувався холоднокровностi матерi. Вiн завжди захоплювався ii здатнiстю використовувати будь-кого у своiх цiлях, не зупиняючись нi перед чим, а потiм без жалю викидати, як непотрiбну рiч. Те, що Йоахим Гуткелед загинув не випадково, Ласло (та й не лише вiн один) пiдозрював iз самого початку, а останнi слова матерi пiдкрiпили його пiдозри.

Найдивнiше було те, що саме клан Кесеги пiсля того захопив землi вбитого коханця i навiть намагався посадити на угорський трон свого ставленика. Та потiм прийняв його, Ласло. Але чи щирим був цей вчинок, король не знав.

Не встигла осiсти пилюка за кiньми, що вiдвозили епископа Фiлiпа до Риму, а в столицi королiвства Естергомi пiд началом королеви-вдови зiбрався з’iзд прелатiв i шляхти. Щось подiбне королева скликала три роки тому, але не у столицi, а на Ракошському полi, де змусила всiх признати п’ятнадцятирiчного сина повнолiтнiм.

Тодi серед присутнiх був Аба, але не було Кесеги. Зараз же третьою за важливiстю особою вважав себе Івант Кесега. І не було Фiнти Аби, i рiшення мало бути прийняте проти нього.

VI

– Н-да! – вихопилось у Глiба, пiсля того, як посольство обiгнуло один з чисельних горбiв i залишило правiчний лiс, що рiс тут, здавалося, ще вiд створення свiту або принаймнi вiд перших волхвiв, якщо вони тут взагалi були.

Дорогою подорожнi проiжджали повз численнi городища i села, якi здебiльшого складалося з десятка, iнодi з сотнi будiвель. Звиклi до людних мiст, ба, навiть розореного Батием Киева, русичi споглядали на цi рiдкi поселення, що виникали посеред, здавалося б, непрохiдних лiсiв, i пояснювали собi це наслiдками майже сорокарiчноi навали. Усi сподiвання вiдкладалися на стольний град Твер.

Вони вийшли на берег невiдомоi iм рiчки. Звичайно, вона поступалася Днiпру, котрий довелося перетинати на човнах бiля Киева, але була досить-таки широкою.

На протилежному березi подорожнi запримiтили, що у рiку впадае iнша, значно менша, i на мiсцi, де вони зустрiчалися, на пагорбi стояло оточене дерев’яною стiною мiсто. Із правого берега у стiнi не проглядалися ворота, але у цьому i не було потреби: побудоване у виглядi трикутника укрiплення надiйно захищали води двох рiчок, вони ж i не давали подорожнiм – i бажаним, i не бажаним – потрапити в мiсто.