Отроки княжича Юрія

Із ще недавно великоi держави у вiсiмнадцятирiчного короля залишився один лише титул.

Лев прочитав потрiбний рядок: «Ласло, з ласки Божоi король Угорщини, Далмацii, Хорватii, Богемii, Сербii, Галичини, Володимирii, Половцiв, Болгарii». У цьому титулi найбiльше галицького князя обурювали три пункти: те, що цей малолiтка невiдомо з якого дива приеднав до своiх володiнь галицьку й волинську землi. А iнше, чого не мiг пробачити Ласло Лев, був сам королiвський титул. І це при тому, що сам Лев, син короля Данила, так i не посмiв назвати себе королем.

Вiн не знав, як вiдреагуе на це хан.

Галицький князь зауважив, що вiдхиляються поли намету. Вiн сидiв за легким похiдним столом. На столi – звична у походах нехитра вечеря. Готовi до чергового розносу князi спершу навiть остовпiли вiд такого. А Лев, неначе бажаючи посилити ефект, жестом запросив до столу.

– Як твiй син, брате? – запитав Лев Мстислава.

– Поки що без змiн, – вiдповiв той.

Дванадцятирiчний син Мстислава Данило напросився у цей свiй перший похiд, i батько не став йому заперечувати, пригадавши, що i його самого почали брати на вiйну у такому ж вiцi.

Взяти участь у битвi малому Даниловi не довелося, зате при переправi через замерзлий Сян лiд пiд конем княжича проломився. Пробовтатися у холоднiй водi хлопцю довго не довелося, його одразу ж витягли, вiдiгрiли, але ось уже третiй день тiло Данила горiло.

– Дасть Бог, видужае! – заспокоiв Лев.

Вiн помовчав, зiбравши в долоню посивiлу бороду. Брати чемно чекали.

– Гадаю, нам пора порозумiтися, – врештi озвався вiн.

– Давно пора, – вихопилося у Володимира.

Мстислав лише кивнув головою. А Лев почав:

– Я знаю ваше ставлення до цього походу. І ви, звичайно, звинувачуете мене у тому, що менi з доброго дива забаглося встряти у польськi справи. Там менi нiчого робити, от i поплатився. Так ви думаете, – повторив князь.

– А хiба нi? – запитав Володимир.

Замiсть вiдповiдi Лев дiстав з легенькоi скриньки якийсь пергамент.

– Це лист кракiвського стольника Мартина Бохенського. Його я отримав ще на початку студня?.[6 - Грудень.] У ньому стольник повiдомляе менi, що…

Лев Данилович розгорнув лист, швидко знайшов потрiбне мiсце i зачитав:

– Доношу тобi, ласкавий i мудрий княже, що король Польщi i князь Сандомира Болеслав помер, i, як знаеш, не залишив пiсля себе синiв. Треба тобi якнайскорiше здобути кракiвський престол, що тобi його покiйний князь Болеслав обiцяв.