Поміж двох орлів

Вiн i без нагадування Мошка знав про свою повиннiсть вiдпрацювати на будовi за себе i за матiр.

Ще довго хлопець вiдчував на собi важкий, болючий, неначе удар канчука, погляд управителя.

3

Робота затягнулася на всю нiч, i коли мати дiстала з печi останню рибину, сонце було вже високо. І син, i мати були змученi безсонною нiччю, але Тарас устиг годинку передрiмати, поки мати пильнувала рибу. Подивившись на змучену неньку, хлопець вирiшив сам вiднести товар.

Жалiючи сина, мати спробувала заперечити, але Тарас переконав ii, що й сам впораеться, до замку донесе все швидше, анiж удвох, а торгуватися не буде; не той випадок: що дадуть – i на тому спасибi!

– Якщо питатимуть про цiну, скажи, що як учора… – настановляла мати.

Тарас закрiпив кошик iз смаженою рибою до легкого дерев’яного наплiчника, мати допомогла йому закинути вантаж на спину, хлопець злегка поправив його, щоб не тиснуло у спину, i швидкою ходою попрямував до замку.

Їхне село було найближчим до Жовкви, але навiть порiвняно мала вiдстань натомила Тараса, тому коли вiн опинився на площi перед ворiтьми замку, спина немилосердно нила, i хлопець думав лише про одне: швидше б зняти той наплiчник…

Вiд учорашнього базару не залишилося i згадки: торгiвцi самi прибрали за собою (таким було розпорядження мiського магiстрату), а рештки смiття вже встигли зачистити мiсцевi.

Тепер посерединi площi красувалося лобне мiсце. Тарас зiщулився. У пам’ятi ще була свiжа згадка про страчених двох синiв Стельмаха Шенського, якi були вiдомi на всю округу злодiями i посмiли пограбувати самого бургомiстра.

Ворота замку були вiдчиненi, i Тарас боязко пiдступив до них. Пообiч стояли два високi вартовi iз мушкетами. Тарас зупинився.

– Куди йдеш? – запитав один.

– Несу iх милостi рибу, – затинаючись, вiдповiв Тарас. – Вони замовляли вчора…

Те, що прибулий принiс саме рибу, а не щось iнше, вартовi збагнули одразу: навкруги витав аромат маминих спецiй.

– Проходь! Кухня он там, справа…

І Тарас вперше переступив ворота Жовкiвського замку.

Вiн займав чималеньку територiю, двiр був строго квадратний. Навпроти ворiт бiлiла колонада входу у покоi гетьмана, прикрашена якимись скульптурами. Будинки злiва i справа були господарськими примiщеннями: як-от кухня, склади, стайня, житло для слуг. Злiва вiд ворiт стояли трiйко пишних карет, запряжених добротними кiньми: це повернувся додому власник мiста. Про його приiзд свiдчила i неймовiрна метушня навколо.