Поміж двох орлів

Тарас не встиг опам’ятатися, як поруч опинилася служниця, котру вiн бачив учора на базарi.

– Чому ти так пiзно? – невдоволено запитала вона. – Їх милiсть уже почали сердитися…

– Роботи багато, – винувато вiдповiв Тарас. – Ледве встигли…

Вiн зняв з плечей важку ношу, поставив на землю i випростався.

Служниця пiдхопила кошик.

– Чекай мене тут, – сказала вона. – Я вiднесу рибу на кухню, iх милiсть вiдрахують тобi грошi. Зрозумiв?

Служниця швидко попрямувала до бiчних дверей, а Тарас залишився один.

Щоб не стирчати посеред двору, вiн обережно пiдiйшов до коней, запряжених у карети. Дванадцятеро коней (по чотири у кожнiй) були пiдiбранi по мастi: бiлi, чорнi та гнiдi. Таких угодованих коней Тарас бачив уперше, тому мимоволi замилувався.

Вiн не помiтив, як до нього пiдiйшли двое юнакiв i тихо стали за спиною.

– Вибираеш собi коня? – запитав один.

З несподiванки Тарас вiдсахнувся, вiдступив на крок. Хлопцi були вбранi в багату одiж, шиту срiблом, в добротнi чоботи (що не забарився вiдзначити Тарас).

Юнаки були приблизно його вiку, може, на рiк-другий молодшi, однакового зросту, але один стрункий i бiлявий, iнший чорнявий i повнiший, але в мiру.

– Говорити хоч умiеш, чи мати не навчила? – допитувався чорнявий.

Тарас розумiв польську мову, але вiльно говорити не вмiв.

– Навчила, – лише вiдповiв вiн.

Хлопцi засмiялися.

– Ну, тодi говоритимемо по-нашому, – продовжував чорнявий. – Тебе як звати?

– Тарасом.

– А що ти тут робиш?

– Я принiс iх милостi запечену рибу.

– Чуеш, Яне, ми сьогоднi iстимемо рибу!

– Я люблю рибу, – вiдповiв iнший хлопець. – Судячи iз запаху, смачна риба.

– А ви хто такi? – наважився запитати Тарас.

– Мене звати Богдан,[4 - Богдан-Зиновiй Хмельницький (1595–1657) – в майбутньому украiнський гетьман.] а це Ян,[5 - Ян Жолкевський (1593? – 1633) – син Станiслава Жолкевського.] син пана гетьмана. Ми сьогоднi лише приiхали.

– А знаеш, де ми були? – раптом запитав Ян.

– Де?

– Ще в середу ми були у Краковi, у його величностi короля!

– А я приiхав з Олеська, – додав Богдан-Зиновiй.

– Далеко… – вiдзначив Тарас.

Якщо чесно, вiн i гадки не мав, де знаходяться той Кракiв та Олеськ i скiльки звiдтам iхати. Найдальше село, де вiн бував, був Крехiв.

– А скоро ми вiдправляемося на вiйну, – гордо заявив Богдан.

– Куди? – запитав Тарас.

– У Смоленськ.

– А де це?

– У Московii, – вставив Ян.

– Навiщо?

– Щоб нашого королевича зробити московським царем.