Поміж двох орлів

– А хiба там немае царя? – здивувався Тарас.

– Та е якийсь… – невизначено знизав плечима Богдан. – Але наш Владислав однаково кращий!

Власно кажучи, Тарас почув про королевича Владислава вперше, але все ж кивнув: без заперечень, «наш Владислав» дiйсно кращий.

– Ви також пiдете на вiйну? – поцiкавився вiн.

– Аякже! – гордо вiдповiв Богдан. – Вельможний пан поiде обов’язково, король без нього нiчого не зможе, а я поiду зi своiм батьком.

– Здорово! – вихопилося у Тараса.

– А хочеш поiхати з нами? – раптом запитав Ян.

– Я?…

– Звичайно! Його величнiсть саме набирае вiйсько. Тобi скiльки рокiв?

– П’ятнадцять.

– А так i не скажеш. Виглядаеш навiть старшим за мене, хоч менi й шiстнадцять, – сказав Ян Жолкевський. – Ну то як?

– Не знаю… – зiзнався Тарас. – Мати вдома сама, та й не вiдпустить мене управитель…

– Вiн не зможе не вiдпустити тебе, коли ти пiдеш служити до мого батька!

– Послухай, Ян дiло говорить, – пiдтримав друга Богдан. – Тобi видадуть зброю, одягнуть, отримуватимеш грошi, а твою матiр звiльнять вiд повинностей.

– Так, на костелi… – Тарас показав на ворота замку, за якими виднiлася недобудована споруда костелу.

– І навiть коли ти повернешся з вiйни, тебе вже нiхто не заставить вiдробляти повиннiсть, – сказав Богдан i повторив: – Нiхто!

– Не вiриш? – насупився Ян, помiтивши на обличчi Тараса недовiрливу мiну. – А давай запитаемо батька!

Вiн показав на трьох чоловiкiв, що з’явилися серед бiлоi колонади входу до покоiв.

Перше бажання Тараса було втекти негайно, навiть не дочекавшись обiцяних грошей, але ноги неначе вросли в землю. Із завмиранням серця вiн спостерiгав, як чоловiки повiльно наближаються до них, про щось тихо розмовляючи.

Серед них видiлявся найстарший, у якому Тарас вгадав власника мiста Жовкви Станiслава Жолкевського. Гетьман розмiняв уже сьомий десяток, але тримався впевнено, молодецьки. Було видно, що гетьман уже переодягнувся з дороги i тепер вийшов прогулятися просто так, без звичних регалiй.

Справа вiд гетьмана йшов високий, значно молодший чоловiк, але iз бородою. Це був зять Жолкевського Іван Данилович.[6 - Іван Данилович (1570–1628) – магнат, державний дiяч Речi Посполитоi, зять Станiслава Жолкевського.] А третiй мав лише пишнi вуса i був, судячи з усього, батьком Богдана.

Зважаючи на теплу, майже лiтню погоду, всi трое були простоволосi.

Вони зупинилися перед хлопцями.