Поміж двох орлів

– Що тут вiдбуваеться? – запитав Станiслав Жолкевський i звернувся до Тараса: – Хто ти?

– Я – Тарас. Принiс вашiй милостi рибу.

– Що ж, учорашня риба панi Регiнi сподобалась. А прiзвище твое?

– Сопоха.

– Це на твою честь назвали село? – весел о поцiкавився третiй, Михайло Хмельницький.[7 - Михайло Хмельницький (? – 1620) – управитель Станiслава Жолкевського, батько Богдана Хмельницького.]

І вiн, i Данилович засмiялися. Жолкевський насупився.

– Я чогось не знаю?

– У сусiдньому селi кажуть, що колись сюди прийшов подорожнiй на прiзвисько Сопоха i заснував двiр.

– Не знав, – зiзнався Жолкевський. – Ти з тих Сопох?

– Так, – вiдповiв Тарас.

При цьому вiн випростав спину, аж чоловiки засмiялися.

– Свята простота! Цей простолюдин вважае, що про нього мае знати весь свiт! – латинською сказав Жолкевський.

– Тату, Тарас хоче вступити до вiйська, – озвався Ян.

Тарас при цьому скромно втупився у землю.

– Хоче сам, чи це ти вирiшив? – допитувався гетьман. – А ти що скажеш?

Тарас продовжував стояти, втупившись поглядом у землю.

– Не знаю…

– Тодi вирiшуй. Воiни менi потрiбнi. Якщо вирiшиш – прийдеш сюди, – сказав Жолкевський i одразу перемiнив тему: – Панi тобi заплатила?

– Ще нi.

– То зараз заплатять, – сказав Хмельницький.

Вiн кивнув на служницю, яка саме пiдходила до них. В однiй руцi вона тримала кошик, iнший кулак був затиснутий.

– Пробачте, пане, iх милiсть передала йому грошi за рибу… – сказала служанка.

– То вiддай! – мовив гетьман.

Дiвчина поставила на землю кошик, поклала у простягнуту долоню хлопця декiлька монет.

– Панi запрошують до столу, – сказала вона.

– Що ж, спробуемо знаменитоi сопошинськоi риби, – мовив Жолкевський. – Передай панi, що ми зараз прийдемо.

Вiн повернувся до Тараса i сказав:

– Іди, хлопче, i серйозно подумай над пропозицiею. Воiни менi будуть потрiбнi. Настають непростi часи.

Тарас поклонився, пiдняв iз землi кошик, на ходу закинув його на наплiчник i попрямував до виходу.

– Скiльки йому рокiв? – запитав Жолкевський сина.

– Каже, що п’ятнадцять, – вiдповiв Ян.

– Виглядае старшим.

– Аркебузу втримае, – впевнено сказав Данилович.

– Якщо прийде – приймемо! – мовив Жолкевський. – Що ж, пiдемо спробуемо риби. Та й не тiльки риби.

У великiй залi слуги накрили довгий стiл, увесь заставлений наiдками й напоями.