Рогнеда

Рогнеда

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

«Рогнеда» – роман-сказання про вродливу та гордовиту полоцьку княжну. Все, здавалося б, обiцяло iй любов, обожнювання i щастя. Але цi надii рухнули водномить, коли красуня Рогнеда опинилася в потоцi бурхливих подiй та суперництва двох рiдних братiв – Ярополка i Володимира Святославичiв, коли виклично-гордо вiдмовила Володимиру, ще й назвала його зневажливо «сином рабинi». Таких образ Володимир не прощав нiкому…

Валентин Чемерис

Рогнеда

© В.

Л. Чемерис, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

* * *

Впадаю коло любки: «Та ти не бiйся! Ти не журися! Та ти ж мое серденько».

    М. Вовчок

(Любка – розм., кохана дiвчина або жiнка. Коханка. А ще – пестливе звертання до дiвчини або жiнки, зокрема до… власноi.)

Сказання – жанр давньоруськоi розповiдноi лiтератури про iсторичних дiячiв та тi подii, у яких вони брали участь; оповiдний твiр iсторичного або легендарного змiсту.

В автора це роман про Рогнеду Полоцьку, пiзнiше – киiвську княгиню, i про Володимира Святославича, великого князя Киiвського, жiнколюба, рiвного Соломону (любив i мав жiнок), та як вiн силою взяв Рогнеду – любкою-голубкою його вона стане пiзнiше.

Як пiзнiше ця любка-голубка вiзьме гострий нiж i однiеi чарiвноi мiсячноi ночi нацiлить його в серце сонного Володимира Великого, званого на Русi ще Красним Сонцем.

Нiчого не пiдозрюючи, святитель Русi мирно спатиме собi пiд теплим боком Рогнеди. Вона була його другою жоною. Сьомою i останньою – принцеса Анна Вiзантiйська, що ii Володимир привiз на Русь разом iз християнством.

«Анна Киiвська – королева Францii» може бути другою книгою роману «Рогнеда», головною героiнею якого е вже дочка Ярослава Мудрого – княжна Анна… Так-так, онука княгинi Рогнеди, яка волею долi стала королевою Францii.

Тож це сказання про таемницi ii життя, любовi та загадковоi смертi, що не всi ще й досi розгаданi.

Але, пiшовши з цього свiту, Анна Ярославна назавжди залишилася в ньому. Хоча б тому, що «mа mori na pas errete ma de» – «моя смерть не зупинила мое життя».

Був на Русi дуже давнiй звичай: молода мала роззувати молодого перед першою шлюбною нiччю – так вона вже за медового мiсяця показувала свою покiрнiсть майбутньому чоловiковi.