Без козиря (збірник)

Справжнiй анархiст.

Ілько запитливо клiпае очима.

– Ну, партiя така, – пояснюе Гарасько. – Нiкого над собою не визнавав.

– А хiба його нема вже?

– Утiк до Махна, такий тоже анархiст. Цiлу армiю свою зiбрав.

– А чого ж Митьковi треба було тiкати?

– Через отого Задою пузатого. Вони раз заклались на пляшку самогону, що Митько Куций пужне iнженера Григорiя Петровича, щоб не вештався по шахтi. От одного разу Митько жене порожняк iз сходу. Дивиться, iнженер з лампочкою пiд стiночку став. Вiн вагончик тiльки хить, а iнженер пiд вагони тiльки брик.

Митько до нього. «Як ви попали пiд вагон?» А iнженер молодий ще, соромно, що таке трапилося, та й каже: «Мабуть, пiдсковзнувся!» Ну, Митько, раз виграв, вимагае пляшку самогону, а Задоя тодi: «Я в совет заявлю!» А совет би зразу копнув. Ну, Митько за шапку i втiк. А тепер переказуе, що в Махна можна i поiсти, i попити. Завоюеш, примiром, город, бери що хочеш: хоч грамофон, хоч гiтару, взагалi усяке плаття. Захотiв, примiром, спати – геть хазяiна скинув, а сам на його пуховики. Пiдлататися можна по перше число. Ex, я б зараз на всi пальцi перснiв набрав, на штани леi нашив, дудочкою чоботи, остроги… Ідеш, а воно тiльки дзень, дзень. А то хiба це жисть?

Вiн шморгнув носом.

Ілько ще нiчого не чув про анархiстiв, вiн навiть не знав, чи е яка-небудь рiзниця мiж анархiстом i антихристом, й подивився на Гараська вже заздрими очима:

– А в нас така партiя е на шахтi?

Гарасько вiдкопилив губу:

– Спрашуеш! Я первий.

Тепер Ілько вiдчув себе проти Гараська вже зовсiм маленьким i запобiгливо сказав:

– А ти вгадав, що трапиться нещастя: Хабiбулу вбило.

І тобi справдi приснилось?

Гарасько, певно, забув уже, що казав, i недоумкувато заклiпав сонними очима:

– Що ви всi вигадуете, нiби я тiльки сплю.

Із пiчки, важко дихаючи, вилiз Гордiй Байда. Вiн тяг за собою горою вивершенi санки.

– Я вже сам, тату, – звiвся на ноги Ілько. Вiн трохи перепочив, а догадавшись, що Гарасько брехав про сон, позбувся й неприемного страху.

– Краще допоможи Гараськовi: бачиш, не встигае. А то й сьогоднi не заробимо на хлiб. Води в тебе немае, Гараську?

Гарасько стояв пiд стiнкою. Пiд ним у рiвчаку, чути було, хлюпала вода.

– Немае, дядьку Гордiю.

– І ту ото воду поганиш? Їi ж хтось питиме.

– А ви он вище.

Гордiй Байда нахилився до рiвчака, хлюпнув рукою, зiгнав iржавi осуги i припав чорними вiд сажi губами до води.

– Яка ж таки погань! – Вiн з огидою сплюнув i рукою витер рот.