Без козиря (збірник)

– Чи не трапилося чогось, Ільку? – насторожено запитала вона. – Чого це батько такий похмурий?

– Сивокiз в'iдаеться! – І вiн, зовсiм сонний, розповiв матерi, як до батька присiкався Сивокiз.

– Мабуть, за Клима.

Харита iнтуiтивно вiдчула, що знову наближаеться лихо, i до самого ранку з хатинки чулись ii зiтхання. Всю нiч рипiло лiжко i пiд Гордiем Байдою. Спав тiльки мiцним сном у своему кутку зморений Ілько; навiть уранцi його довго не могла добудитися мати. За снiданком Гордiй Байда, що весь час мовчав, криво посмiхнувся:

– Чого це ви напутрились, як кури в дощ? Здаеться ж, на погодi стало.

Харита мовчки зiтхнула й крайком хустки скинула сльозу. Гордiй Байда, певно, шукав собi розради, зиркнув, наморщився:

– Чи ви ховаете кого, чи що?

Але його наiвна спроба розвiяти пригнiчений настрiй жартами завдала ще бiльшоi туги. Харита пiдвелася з-за столу й понесла своi сльози до хатинки. Суха ii спина здригалася пiд благенькою, з жовтим горошком, кофтою. Ілько нiяково шморгав носом i, щоб приховати зiтхання, яке розпирало йому груди, штучно кахикав.

– Хiба ви, тату, думаете, що Сивокiз пiде на скандал?

– Який скандал? Що вiн менi за правду зробить? Нехай хоч десять технiкiв нахваляеться!

– А на нього теж можна якусь управу знайти?

– А то ж як? Старий шахтар. Жартуеш, чи що?

В його голосi було багато образи i мало певностi, що при бiдi йому тепер хтось може зарадити.

– Нас же не викинуть iз хати, хоч би я й один працював.

– А спiлка навiщо? – згадав Байда i навiть повеселiшав. – У правлiннi спiлки тепер поважнi люди. На чорнороба, може, не став би зважати Сивокiз, а на таких, як сам, зважить. Я й туди пiду. Старий шахтар. Таких тепер на пальцях перелiчити. Я iм гори вугiлля навернув, а Сивокiз що? Молоточками тiльки свiтить. Якби на другого, так йому б на мiсцi бубну вибив, i все. Поважай старого шахтаря. Про це йому й спiлка скаже, а може, ще й нахлобучку дасть. І дасть, обов'язково дасть, тiльки довiдаеться, як тi барбоси з людьми поводяться.

Пiдбадьоривши себе надiею на профспiлку, Гордiй Байда уже розважно витер рота, розгладив довгi вуси i, навiть не дочекавшися гудка, пiшов знайомою стежкою до шахти. Позаду нього тяглася довга тiнь з обушком бiля голови. Ілько, ступаючи слiдом, кожен раз намагався надсiкти лопатою тiнь вiд обушка i цим розважався, аж доки вони прийшли до шахти.

Бiля ворiт сьогоднi стояв нiмецький солдат з гвинтiвкою.