Без козиря (збірник)

Такий же солдат, у зеленiй касцi, з багнетом за плечима, походжав по естакадi, чого ранiше не було. У ламповiй теж стояв якийсь збуджений, нервовий гамiр. Байдi не терпiлося скорiше довiдатися про свою долю, i вiн насторожено кинув свiй номер. Бляха тоскно дзвякнула об поличку, бiля якоi мiж гронами лампочок снувала Маруся.

Ілько й сьогоднi переживав гостре й солодке хвилювання. Щоб краще бачити, як снують мiж лампочок привабливi, оголенi по лiктi Марусинi руки, вiн по-гусячому витяг iз-за батьковоi спини шию.

Певний, що сьогоднi Маруся вже не буде глузувати з нього, Ілько нетерпляче чекав на свою чергу.

Маруся, узявши машинально у Байди бляшку, вiдiйшла до разка лампочок, схожих на сухих жучкiв, приколотих до жердочок.

– Який твiй номер? – І, наморщивши лоба, заморочено озирнулась. Побачивши у вiконце шпакувате, тверде обличчя Климового батька, Маруся винувато посмiхнулась. Збентежений Байда зрозумiв ii перепитування по-своему. Значить, вона вже не знайшла його лампочки на своему мiсцi.

Значить, вiн уже лампочки бiльше не одержить, вважай – уже безробiтний, а завтра йому не видадуть iз кооперативу пайки хлiба, а може, викинуть i з землянки. Серце боляче стиснулось у грудях, i холодний пiт укрив усе тiло.

Ільковi не терпiлося, i вiн, почервонiвши враз по самi вуха, вигукнув за батька:

– Номер три – вiсiмдесят чотири! Читати, мабуть, арифметики розучилась?

– Та вона ж ось, хай iй чорт! – І Маруся брязнула номером, а потiм у вiконце просунула лампочку.

Гордiй Байда цупкими пальцями обiйняв лампочку за масне денце i, мабуть з радостi, яка гарячим струмом пройшла по його тiлу, нiжно сказав:

– Гарна з тебе буде невiсточка!

Маруся зашарiлася, зирнула сiрими вологими очима на Ілька i чмихнула: вiн закохано клiпав очима.

– Ну чого баньки вилупив? Держи лампу, капловухий!

– Мiй номер…

– І без номера знаю.

Заднi весело зареготали. Голоснiше за всiх гудiв бас батька, що дивився на лампочку, як голодний на шматок хлiба.

У нiй горiла жовтою цяткою на гнотику його доля.

– Старий шахтар, що ти хочеш, – пiдморгнув вiн до збентеженого Ілька, який не знав, куди сховати своi очi.

Уже на порозi Гордiй Байда зiткнувся з десятником.

– А ти вже й лампу одержав? – сказав десятник з вусами фельдфебеля й одвислим волом. – Усердний! Ти поки що здай ii назад: у контору викликають.

У Гордiя Байди шпакувате вiд неголеноi бороди обличчя посiрiло ще бiльше.