Без козиря (збірник)

– Чого ж я буду здавати лампу? Чадитиме панам, чи що?

– Та й з лампою можна. Тiльки краще здай. Марусю! – гукнув десятник у вiконце. – Вiзьми Байдину лампу й номерок, нехай у тебе побуде, – а як, може, повернеться, знову вiддаси.

У Байди лампочка застрибала в руках.

– Ти що – заарештував мене, чи що? Бери, бери, а то ще вкраду. Я ж лiтун!

Тут десятник вiдчував себе смiливiше, нiж учора у вибоi, i одверто зловтiшався з переляканого вигляду Байди:

– Гайка ослабла? Іди, iди!

Стурбований Ілько, як тiнь, посунув за батьком.

Бiля контори iх догнав Семен Сухий:

– Ти, хлопче, йди в нарядну, скажи про це Убогому, а ми пiдемо в контору – побалакаемо.

Ілько повернув назад до нарядноi. Звiдти чулись вже якiсь збудженi голоси, а Гордiй Байда з Семеном Сухим переступили порiг чорноi вiд сажi й цигаркового диму контори. В одне з вiконець виглядала голова зачучвереного конторника.

– Ви кликали мене? – торопко запитав Байда.

– Тобi чого?

– Це я, нiби кликали в контору.

– Байда?

– Атож!

– Ти що там, образив пана технiка?

– Тiльки правду сказав.

– Так от за цю правду, а по-нашому – це образа при службi, ти звiльняешся з роботи. Іди до рахiвника.

– То iсть?

– Без усяких «то iсть».

Гордiй Байда вiд несподiванки розгубився. Вiн розгублено глянув i на Сухого, нiби не покладався на свiй слух. Семен Сухий стояв, обпершись на кайло, i жував кiнець свого пожовтiлого вуса.

– Ви що? – запитав вiн у вiконце. – Погодили це зi спiлкою? У колдоговорi, пригадую, сказано…

– Спiлка нам не указ, – гаркнув конторник, – а колдоговором можеш тепер пiч розтопити.

– О!

– Факт!

– Подивимось. Ти почекай, Гордiю, з розрахунком. Ми ще побалакаемо iнакше.

– А то ж як! І до спiлки пiду. Щоб за правду та звiльняти старого шахтаря?! Може, ще й по третьому пункту, з вовчим бiлетом?

– Що ти з правдою тут розносився? Їхня правда на нашу не схожа.

– Дивись, якi тендiтнi! За образу! Може, вiн мене все життя ображав.

Ходiм, Семене, а то ще й цей образиться, – попробував пожартувати Байда, але Сухий не пiдтримав його, а, навпаки, чомусь насупився.

– Чи ти не розумiеш? Не в образi тут справа. Зачiпки шукали.

Байда, здивований з такоi думки, навiть рукою махнув на Сухого.

– Що ти менi туману напускаеш? Може, не хочеш iти, то так i скажи.

Замiсть старого робiтника Лук'яненка головою спiлки був уже бухгалтер Пантелеймон Петрович. Робiтники називали його «верблюдом».