Без козиря (збірник)

– Та я й до завiдувача пiду. Старий кадровик, жартуеш, чи що?

Семен Сухий поспiшав уже на роботу.

– Аж там знайдеш управу! Йди, Гордiю, краще додому.

– Як додому? – Байда навiть зблiд. Вiн нiяк не мiг уявити, що бiльше вже йти нiкуди, i знову запалився, як у ту хвилину, коли перед ним стояв технiк Сивокiз. – Старого шахтаря скривдили – i щоб управи на них не було? Та я iм таке скажу, я…

Семен Сухий роздратовано махнув рукою й поспiшив до шахтноi будiвлi. Гордiй Байда повернув знову до контори.

Порепана дорiжка, вичовгана чунями, почала горбитися пiд його ногами. Вони плуталися й спотикалися навiть на рiвному. Семен Сухий, пiшовши, нiби занiс з собою i його силу. За волохатими вiд пороху дверима контори сидiв рожевощокий завiдувач шахти. Байда пригадав його звичку розмовляти з шахтарями тiльки двома фразами: «Ледарi!» i «Звiльню!» – i перед самими дверима зупинився. Тiло його враз обважнiло, плечi зiгнулись.

Його починав обступати чужий, ворожий свiт. Вiн був на шахтi вже стороннiм тiлом.

Почуття гiркоi образи пiдступило до горла. Байда, щоб звiльнитися вiд нього, як вiд згаги, крутив головою:

– Доки ж вони будуть знущатися?

Похила постать Сухого вiддалялася до шахти. Там були й iншi його товаришi. Вони зрозумiють, як його образили. І, нiби вилучений з табуна кiнь, Байда, замiсть контори, кинувся назад, до шахти, вiдкiля розмiрено долiтали удари об сталь – по чотири. Клiть видавала уже на-гора нiчну змiну.

Пiд естакадою, мiж горами вугiлля, сичав спiтнiлий паровоз, вовтузячись з двома побитими чорною вiспою платформами.

На естакадi гримiли вагонетки, а бiля поручнiв стояв у касцi, з багнетом за плечима солдат. Байда впiзнав у ньому Ганса. Вiн тривожно поглядав униз на купки шахтарiв, якi чомусь топтались бiля схiдцiв у шахтну надбудову. По схiдцях, мружачись вiд денного свiтла, зсувалися шахтарi нiчноi змiни, схожi на обгорiлi головешки. Вiд одноi купки до другоi ходив Люй Лi й сиротливо щось приповiдав.

Байда пригадав учорашнiй випадок.

«Збираються Хабiбулу ховати!»

Але увага шахтарiв була чомусь прикута до рудоi стiни. Вони тиснулись до бiлих плям на нiй i, нiби наразившись на якусь образу, збентежено вiдходили назад.

Байда прискорив кроки. Можливо, що Семен Сухий встиг уже розповiсти про його звiльнення шахтарям. А такий вчинок, звичайно, мусить всiх обурити. Байда бiг уже до своiх товаришiв, як ображена дитина до матерi.