Без козиря (збірник)

На всiх робiтникiв тюрем не вистачить, а мертвi вугiлля iм не будуть довбати.

– А пiсля дванадцятигодинноi працi i живi стануть мертвими…

– Охлянуть!

– Правда, це правда!

– Тут хазяi ми, а не купка грабiжникiв-буржуiв.

– Ти диви, який хазяiн знайшовся, – хихикнув Задоя i штовхнув сусiду, кивнувши йому на шахтну будiвлю. Той потайки вийшов iз тугого кола й зачукикав по схiдцях на плити.

– А тепер слухайте i мiркуйте. Вiдозву нашу читали, як тут нiмцi опинилися? Читали! Так от, Радянська Украiна пiднiмае визвольну вiтчизняну вiйну.

В Золотонiському повiтi, у Лубенському, у Куп'янському, у Чигиринському повiтах уже вибухнули повстання селян. Так що ж, ми не пiдтримаемо iх? Чи ми не вмiемо органiзовано виступати за своi права?

– Отож я i кажу, – гукнув Байда, – сьогоднi мене, завтра другого. Треба органiзовано, як каже Максим.

– Ось зараз його органiзують, арештанта! – продовжував Задоя.

– А ти, кнур чортiв, замовкни!

– Щоб знову шахту зупинили?

– А для вас це смерть! – клiпнув на нього Убогий.

– Салом залле, от i буде смерть!

Це сказав непевним голосом, схожим на перше кукурiкання пiвника, Ілько, який уже держався гурту коногонiв. На чорних машкарах блимнули бiлi разки зубiв, оголених посмiшкою. Ілько весь спалахнув вiд такоi пiдтримки i уваги до себе.

– Чи, може, будемо чекати, – продовжував Максим, – доки нам усiм надiнуть залiзнi браслети на руки? Он у Юр'iвцi уже поступило на завод замовлення вiд начальника державноi варти на десять пар наручних кайданiв.

Ще й зразок приклав!

До нього протиснувся Гнат Убогий i хутко щось почав говорити йому на вухо.

– Всiм! – вiдказав Мостовий. – На похорон нашого товариша Хабiбули вийти всiм, товаришi! Хай знають, що ми iх не боiмось. А про iнше, – сказав вiн уже до Гната, – треба спочатку домовитися з сусiднiми шахтами, пiдготуватися!

По схiдцях задрiботiв, повертаючись назад, Задоiн посланець. За ним iшов з годинником у руцi технiк Сивокiз. Вiн зупинився на верхнiй приступцi, визивно зиркнув на голови шахтарiв i, ще раз глянувши на годинник на срiбному ланцюжку, насуплено кинув, як капiтан з рубки:

– Ви довго ще будете анекдоти розповiдати? Не знаете, коли починаеться робота? Марш до клiтi!

– Гуляйте самi, пане Сивокiз!

– Нема дурнiв, – гукнув Байда.

 – Це я, щоб вас не ображати на службi.

– По дванадцять годин сидiти пiд землею?

– Каторгу заводити?

– Не ходи нiхто! – знову прогудiв Байдин бас.