На нашем сайте вы можете читать онлайн «Бо війна – війною…». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
Краткое содержание книги Бо війна – війною…, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Бо війна – війною…. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
Бо війна – війною… читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Бо війна – війною… без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Скiльки скарбiв заховано в украiнськiй землi! Хтось те все мае вивчити, дослiдити до кожного квадратного метра… На захiд – по Перемишль, на схiд – до Кубанi, на пiвдень – аж по П’ятигорськ!
– Якби на те професорова воля, – сказав я iронiчно, – то на пiвнiч вiн посунув би кордони Украiни до Соловкiв або ж за полярне коло!
Михайло зупинився, я чекав, що вiн зараз приструнить мене, та вiн пильно глянув менi у вiчi, нiби я пiдказав йому цiкаву думку.
– Та певне… – промовив нерiшуче.
У цей мент я пересвiдчився остаточно: Михайло пiде далеко. Що ж, кожному кораблевi свое плавання… А я залишусь тут, хтось повинен залишитися. Аби лише з Катрусею Шепетюк, – защемiло солодко в грудях, та раптом солод згiрк вiд думки: Катерина пiде за ним, вiн вартий того.
Стежка, що вела з Погорiльця, роздвоiлась унизу: одна ставала вулицею i вела до критоi черепицею хати сiльського вiйта Шепетюка, друга збiгала до Березiвки, що обмивала село крутими кривобродами, i через кладку заводила прямо на подвiр’я моеi вiтцiвщини. Ми попрощалися з Грицем, домовившись зустрiтися на Великдень бiля церкви.
Клацнула защiпка на хвiртцi, сполохалися кури, iз стаенки зиркнула великим чорним оком моя Красуля й мукнула, впiзнавши мене; з хати, згинаючись у низьких дверях, вийшов батько в сорочцi, пiдперезанiй крайкою поверх полотняних штанiв, вусатий, з довгим волоссям, що спадало на плечi, вже зовсiм сивий.
– Приiхали, слава Богy, – сказав, ховаючи назад руку, до якоi нагнувся Михайло. – На Волове до дiдича треба йти, стайню будувати. Я вже звiв зруб, а козли поставимо разом.
– Де мама? – спитав я, зрозумiвши, що в гори нам таки не стелиться дорога.
– Та де – у церквi, – буркнув тато, – або в церковного старшого брата Маланюка.
– Я, тату, здав добре колоквii, – сказав Михайло, щоб утiшити старого. – Іван також…
– Та добре… Вчiться, бо нема, ой, нема на чому тут говiти… А минулоi недiлi по Службi Божiй наробила посмiховиська на все село.









