Бо війна – війною…

 – Що – там? Гадаю, не прагнете по-геройськи вмирати f?r Kaiser und Vaterland[6 - За цiсаря i батькiвщину (нiм.).]. Чи ж то на те я вас…

– Панi вчителько, – знову заговорив Михайло, – бiльше десяти рокiв тому Іван Франко у своему «Одвертому листi до украiнськоi галицькоi молодежi» закликав нас бути готовими до того менту, коли розваляться iмперii, а на iх румовищах постануть вiльнi нацii, i переконував, що тiльки тi стануть вiльними, якi пiдготуються до революцii – духовно, науково i мiлiтарно…

– Чи треба на кожен випадок життя вдаватися до соцiалiзму, хай i у Франковiй iнтерпретацii? – вступив у розмову Гриць.

 – Франко орiентувався на упадок росiйського абсолютизму, на революцiю в Росii…

– А як же iнакше? Украiна знаходиться в складi Росiйськоi iмперii.

– Зате Галичина – у складi Австро-Угорськоi. У нас iншi, своi проблеми. Поки до нас докотяться «подуви весни з Росii», якими колись так марно тiшився Франко, поляки на наших спинах побудують свою державу.

Тому нам передовсiм треба думати про те, як вигнати, до останньоi ноги, полякiв iз Галичини.

– І жидiв! – зiронiзував Михайло. – Борiмся за чистоту нацii, як ото у Винниченка: «украiнськi тюрми – для украiнцiв!» Часи гайдамаччини, Грицю, давно минули, i ми не маемо права всупереч сьогоднiшнiй реальностi брати на озброення Шевченкове гасло «нi жида, нi ляха!»

– Ого, як ти розмахався: нинi на Шевченка, колись на Франка… Хто мае право переглядати постулати наших пророкiв?

– Франковi ти щойно переглянув, Шевченковi ж захищаеш.

А я кажу: в новому часi не всi постулати великих людей повиннi ставати догмою. Нинi ми мусимо знаходити спiльну мову з iнородцями, а не виповiдати iм вiйну.

– І сидiти склавши руки у той час, коли Пiлсудський на нашiй землi створюе вiйськовий легiон?

– Проти легiону Пiлсудського в нас буде свiй, Грицю, i ми з тобою уже стали солдатами того майбутнього легiону. Пiлсудському не вiддамо Украiни, але ж не треба переносити ненависть до шовiнiстiв на польський народ.

Не рiзня мiж нами й поляками принесе нам волю, а боротьба iз завойовником, якоi б мастi вiн не був… Я боюся крикливого патрiотизму, за яким неодмiнно йдуть погроми жидiвських яток. А чому б не знайти спiльноi мови з iнородцями – тими, якi так само, як i ми, недоiдають? Хiба серед полякiв тiльки Пiлсудський i Сенкевич? А Прус, Тетмайер, Ожешко, Конопнiцька, Оркан?

– Дурницi говориш, Михайле.