Бо війна – війною…

Я зголосився до поборовоi комiсii на вулицi Коперника i був зачислений до куреня Гриця Коссака, який формувався в селi Гаях недалеко Львова.

Я ще не сказав тобi, що пiсля здвигу, розпущеного Трильовським з причини вбивства Франца-Фердинанда, я чимдуж помчав до пам’ятника Кiлiнському i прочекав там до самого вечора – Катруся не прийшла. Всiляке менi лiзло до голови, усе не сходила з думки банда вуличникiв, яка намiрялася зiрвати свято в Украiнському городi, та я втiшав себе думкою, що вона мерщiй виiхала з розтривоженого Львова.

Тож яке було мое здивування й радiсть, коли я побачив у канцелярii поборовоi комiсii за столиком ii – Катрусю!

Вона схопилася з крiсла, пiдбiгла до мене й припала до грудей.

«Я знала, що ти прийдеш сюди, Михасю, тому…» – «Як ти тут опинилася?» – «Я зайшла, як ти менi порадив, до «Жiночоi громади» на Руськiй, видно, сподобалася функцiонеркам, i вони запропонували менi, оскiльки про семiнарiю нема вже що думати, працювати в них… А до пам’ятника Кiлiнському я не йшла – таке тодi робилося в мiстi…» – «І вони тобi доручили секретарювати в поборовiй комiсii? Але ж росiйськi вiйська вже пiд Львовом, тобi треба iхати додому».

 – «Я записалася в жiночу чету…» – «А що скажуть батько, мати, Гриць?» – «Це ж Гриць менi порадив: хтозна, що буде дiятися у наших селах – окупацiя, солдати… А я пiду з тобою, Михайле!»

Катруся довiрливо дивилася менi в очi, i я зрозумiв, що вона – моя доля. Але на яку небезпеку пiшло дiвчисько!.. Та, зрештою, нинi й справдi нiхто не вгадае, де безпечнiше.

В селах сваволять гонведи, виловлюють «москвофiлiв», вiшають або женуть до Талергофа – ти вже чув про цей страшний концтабiр? Ми опинилися мiж молотом i ковадлом – мiж царем i цiсарем.

На початку вересня курiнь Гриця Коссака виiхав поiздом до Стрия, там нас розмiстили по стодолах i хатах. До прийняття присяги займалися вiйськовими вправами i стояли в черзi до польових кухонь. У стрiльцiв завелися вошi.

Росiйськi вiйська вже зайняли Галич, Калуш, Долину, а до Стрия продовжували пiдходити все новi й новi колони добровольцiв, зiбралося iх тут близько двадцяти тисяч.

І знаеш, кого я серед них побачив? Ти, мабуть, чув про нову зорю театру «Руськоi бесiди» Леся Курбаса. Якийсь час вiн був актором Гуцульського театру Гната Хоткевича. Я бачив його на святi Шевченка в Спортовiй палатi на Зеленiй, вiн читав «Кавказ». Високого росту, палаючi очi, м’який баритон, поривчастi нервовi жести, своерiднi iнтонацii.