На нашем сайте вы можете читать онлайн «Бо війна – війною…». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
Краткое содержание книги Бо війна – війною…, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Бо війна – війною…. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
Бо війна – війною… читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Бо війна – війною… без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Трясе ним гарячка, а я гину вiд страху, що тифус… i наказали доглядати й годувати його, поки не стане на ноги… а якби вмер, то поховати, а мундир, фузiю i всi його папери вiднести в коломийську комендатуру. І чого це до мене?
– А до кого? – вiдказав я, гидуючи вiйтовим страхом i скупiстю. – Та ж не до мого тата занесуть слабого вояка, бо ж ми всi на однiй постелi спимо… Вiн говорить щось?
– Нi, лишень тяжко дихае i стогне, – вiдказала вiйтиха, i в ii голосi забринiла жiноча скруха. – Молодий ще, а самi лише шкiра й костi… Може, й тифус.
Господарi нарештi зрушилися з мiсця, немов те, що пожалiлися передi мною, додало iм вiдваги й спокою. Шепетючка заходилася коло кухнi готувати вечерю.
З лiжка почувся шепiт, я глянув: сухi губи хворого ворушилися, я пiдiйшов i нагнувся над ним.
– У мене не тиф, – почув я тихе.
Хворий вiдкинув на подушку голову, заплющив очi. Я приклав руку до його чола – гаряче.
– Пiду до Шубертiвни, – сказав я. – Вона трохи знаеться на медицинi. Дайте йому пити.
Шубертiвна поiла хворого молоком, настоями з трав, медом. У нього почалося маячiння, щось вiн говорив або спiвав iз гарячки. Іван прислухався i вловлював слова начебто з якихось вiршiв чи пiсень, з подивом поглядав на вчительку: мова офiцера була не росiйська.
– Може, вiн поет? – допитливо глянула на Івана Шубертiвна.
– Може… А мова його… чи не бiлоруська?
– Бiлоруська… Кого в росiйськiй армii тiльки немае…
– «Ех ти, доля, доля, голад та беднота, не свая тут воля, не свая ахвота…» – проривався з горла хворого хриплий спiв.
Іван iз Шубертiвною мiнялися бiля офiцера цiлих чотири доби – з милосердя й цiкавостi: хто вiн, чому в гарячцi наспiвуе по-бiлоруськи? В Івана зроджувалася щемна надiя, що вiн почуе вiд цiеi людини щось дуже для нього потрiбне, а може, й рятiвне.
На четвертий день криза минула, хворий заснув, а коли прокинувся, очi мав чистi. Вiн нiяково усмiхнувся, спитав:
– Хто ви?
– Ми вчителi, – вiдказала Шубертiвна. – А лежите в селянськiй хатi.
– Так, так, – пригадував офiцер.









