На нашем сайте вы можете читать онлайн «Бо війна – війною…». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
Краткое содержание книги Бо війна – війною…, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Бо війна – війною…. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
Бо війна – війною… читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Бо війна – війною… без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Вiд Пруту вернулися, вода була велика… А везли мене вiд бiвуаку до бiвуаку вiд самого румунського кордону, перекидаючи з воза на вiз: заразного в поiзд не приймали. Думали – тиф, а тифозний шпиталь аж у Коломиi. Та все придивлялися, чи живий, – клопiт мали зi мною… Вчителi, кажете. І я вчитель. Красковський повiдкривав вам школи… Людина!
– Ви знаете Івана Гнатовича? – спитала Шубертiвна.
– Сябр вiн мiй, бiлорус.
– А ви хто?
– Поручник Мiцкевич. А звати Кастусь.
– Ого! – не стримався Іван. – Таке прiзвище!
– Звичайне, бiлоруське.
– Ви поет? – насмiлився спитати Іван.
– Як сказати… Кожен бiлорус – поет, хоч не кожен грамоту знае. А хто навчився ii, той повинен писати. Тiльки слово може розбудити народ. Усе на свiтi починалося iз слова – навiть у Господа Бога… – Хворий сперся на лiкоть, хотiв пiдвестися, та не мiг. – Зовсiм став я нi до чого, – мовив скрушно. – Питаете, чи я поет… Мабуть, так, бо складаю вiршi, книжечку до вiйни видав. Та я, щоб не бентежити людей, назвав себе Коласом.
Вiн iз подивом глянув на вчительку, яка враз схопилася iз стiльчика, подалася до нього, збентежена i втiшена, наче впiзнала давнього знайомого.
– Не може бути! – вигукнула. – Якуб Колас?! Той самий?
– Напевне, той самий, iншого немае, – вiдказав поручик, знову знiяковiвши. – Чули щось про мене?
– Боже, який свiт тiсний, – усе ще не могла заспокоiтись Шубертiвна. – Я ж про вас читала в нашiй газетi «Недiля» ще перед вiйною… Василь Щурат, учений наш, писав про вас.
Поручик довго мовчав, потiм прошепотiв кволо:
– Хай вам Бог дасть здоров’я… Може, прислужуся ще моiй бiднiй Бiлорусi.
Поручик Мiцкевич поволi приходив до здоров’я. А коли вже змiг пiднiматися, я деколи з Шубертiвною, а частiше сам, приходив до нього на розмову. Інодi просиджував у вiйтовiй свiтлицi до пiзньоi ночi.
Лисуватий, iз запалими щоками на широкому добродушному обличчi, з проникливими розумними очима, поручик Мiцкевич не приховував утiхи, коли я вiдчиняв дверi й несмiливо вiтався: мене бентежило усвiдомлення, що проводжу вiльний час iз справжнiм поетом, який мае навiть свою книжку.









