Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Наша вiйськова школа закiнчилася разом iз козаччиною, яку ми пiсля стоп'ятдесятилiтньоi перерви воскрешаемо не вiйськовим умiнням, а формою, рангами, званнями. По-трете, польська шовiнiстична чернь змiцнила свiй завойовницький дух сенкевичiвською фальсифiкацiею нашоi iсторii. А яка в нас iдеологiя? Де вона?

– Не говори так. Ми ж маемо Франка!

– О! Добре кажеш. Та Франко, навчаючи украiнську нацiю, не дiлив ii на галичан i приднiпрянцiв.

– Хiба виннi ми, що в iсторii стався такий подiл?

– Але виннi будемо, коли при першiй нагодi не переступимо ту межу, яка роздiлила навпiл украiнський народ.

Боротьба за еднання мае стати нашою iдеологiею, з нею будемо ми сильнi. Тiльки з нею зможемо стати на своему захiдному кордонi й примусити сусiда-ворога назватися нашим другом.

Смеркло. Сьогоднi стрiльцi не спiвали – лаштувалися до походу.

Настрiй у нашiй компанii пiдупав. Усе йде начебто своiм порядком: хлопцi рибалять, вудять над ватрою тараню, я куховарю, сумлiнно слiдкую за розподiлом продуктiв i спиртного.

Вистачить, ще й залишиться. Роботу над коряжиною закинув: вiдхотiлося вирiзьблювати лик злобноi потвори, та й навiщо, коли ii сутнiсть ще не встигла стати музейним релiктом – вона, як ми недавно пересвiдчилися, досить живуча.

Днi нашого вiдпочинку закiнчуються. Пiслязавтра прилетить вертолiт, я нетерпляче жду його. Вiльний час проводжу в наметi й вiдтворюю у пам'ятi сторiнки втраченого щоденника стрийка Михайла.

Був такий щоденник, я читав… На жаль, не знайшов його у сховку, коли повернувся з воркутинського концтабору додому.

Зiтлiв чи мишi з'iли?..

1928 року мiй батько зустрiвся iз своiм братом на чесько-польському кордонi, що пролягав хребтом Чорногори, – на самому шпилi Говерли, бiля прикордонного стовпа, який i тепер височить згадкою про колишнi межi: сьогоднi на ту масивну кам'яну бовду вилазять туристи й залишають там записки, а хто щедрiший – то й пляшку мiцного. Бiля цього стовпа вiдбулася остання зустрiч братiв перед виiздом Михайла з Праги до Харкова.

Домовилися у листах. За добрi хабарi прикордонники дозволили братам пiдiйти один до одного на вiдстань трьох крокiв й порозмовляти кiлька хвилин. Михайло вичекав мент, коли упав туман, i вiддав Івановi щоденник…

З пiвночi тягне пронизливим холодом. Затихли курiпки, не чутно вже в заростях верболозу писку лемiнгiв. Лише Веронiка щодня прилiтае до нашого табору, тут е iй чим поживитися.