Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Пiд смерiчку, яку вона собi вподобала, я приношу нашi недоiдки i вмовляю ii, щоб не покидала нас. Вона поглядае на мене розумним оком, повертае голову i коротко каркае, нiби виправдовуеться, що вiд неi це не залежить, час сам ii покличе.

Мертвих курiпочок я закопав на краю галявини: вони ще не вмiли самi iсти, i через два днi iх не стало.

Нiхто про цей випадок не згадуе: кожен iз нас вдае, нiби нiчого не трапилося. Степан Пеньков – теж. За обiдами i вечерями сидимо разом, вiн вмикае свiй транзистор, а ми й радi, бо розмова в його присутностi не клеiться, а радiоприймач нагадуе нам, що поза межами безлюдноi тундри живе метушливий далекий свiт, який для мене з кожним днем усе дужче вiддаляеться, i я з тривогою вiдчуваю, як у мою душу проникае туск осамiтненостi й покинутостi.

Юра Нiструл, i до того мовчазний, тепер майже не розмовляе, хiба тiльки про тараню, яка висить над ватрою, насиляна на жилку: та добре вудиться, а та надто скоро висихае. Вiктор Горбов пiсля риболовлi студiюе медичну лiтературу, яку взяв iз собою.

Федiр починае нудитися: усе частiше заходить до мого намету, часом кине жарт або розкаже старий анекдот, а бiльше лежить на надувному матрацi й мугикае романс «Я встретил вас».

– Ти не можеш змiнити репертуар? – запитую.

– Чому нi – «О, дайте, дайте мне свободу, я свой позор…» Правда, непогано виходить?.. Євгене, вибач, що втручаюся у твоi болi. Твiй батько не пробував у тридцять дев'ятому дiзнатися про долю свого брата? Чи побоявся?

– У тридцять дев'ятому люди в нас ще не вмiли боятися.

То вже в сороковому почав до них добиратися страх.

…Цiлий вересень i жовтень народ святкував. Я добре пам'ятаю тi днi. Ненависна санацiйна Польща, яка змерзилася менi найбiльше шкiльними «поранками», враз перестала iснувати. Скiльки iх було, тих «поранкiв»! На честь пам'ятi по Пiлсудському. З нагоди конституцii 3 травня. З нагоди проголошення Речi Посполитоi– 11 листопада. І тi чужi для нас вiршi, якi ми мусили хором скандувати: «І wybila godzina wygranej, nasza Polska zrzucila kajdany w ten dzien»[18 - І пробив час перемоги, наша Польща скинула кайдани в той день (пол.

).]… І ще чортзна-що, а все це, скрiпивши серце, мусив проводити мiй батько. Ми на тi свята замаювали смеречиною портрети Пiлсудського, Смiглого, Мосцiцького, тож з якою радiстю я iз моiм молодшим братом виконав розпорядження батька: зняти тi портрети й викинути до ями, в якiй гасили вапно.