Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

А може, усi тут мертвi, а може, це не шпитальна палата, а морг; пройнятий липким страхом, Михайло натужився i прохрипiв:

– Та скажiть хто-небудь, де я е?!

Аж тепер побачив бiлявого хлопчину, що в бiлiй сорочцi сидiв на лiжку в кiнцi палати; хлопчина був схожий на янгола, й подумав Михайло, що це йому сниться; янгол притулив палець до уст i з цим жестом навшпиньки, нечутно майнув проходом мiж рядами лiжок i схилився над Михайлом.

– Тихо будь, тобi не можна… Ми у Вiднi, у шпиталi архiкнязя Карла. Тут усiлякi е: слiпi, безногi й безрукi, а ти, слава Богу, цiлий.

Спи… Як поправишся i схочеш написати листа, я скажу тобi нашу адресу…

– Хто ти? – придивився Михайло до юнака, який зблизька вже не скидався на янгола, та був ще дитиною, котрiй i молоко на губах не висохло.

– Мене пiд Болеховом, ще на стежах, поранило у живiт, я тут давно. Вже вилизався. Скоро вiдiшлють на фронт: з виздоровцiв формують нову сотню.

– І так без кiнця, поки всiх не переб'ють, – чи то запитав, чи то ствердив Михайло, та юнак на це не вiдповiв.

Потiм заговорив:

– Добре, що ти вже при пам'ятi. Лежи тихенько, з хвилини на хвилину прийде до нас сам архiкнязь Карл. Вiн буде роздавати нагороди за хоробрiсть. Нинi велике свято – шiстдесят шоста рiчниця цiсарювання Франца-Йосифа.

– Боже, як довго править… І що нам дадуть?

– Хрести…

– Хрести?!

…Коли Михайло прокинувся удруге, хлопця у бiлiй сорочцi вже не було в палатi. Може, вiн йому приснився?

А щось таки снилося… Що? Згадав… Бiля його лiжка зупинився високий, ставний чоловiк у мундирi з еполетами й золотими аксельбантами, був це архiкнязь Карл.

Позаду нього стояло кiлька вiйськових – теж у кiтелях з еполетами, а поруч з архiкнязем – польовий курат у чорному вбраннi, iз золотим хрестиком на грудях, обличчя його було звiдкись Михайловi знайоме…

Прошепотiв крiзь сон Михайло:

«Це ви, ясновельможний архiкнязю?»

«Це я, хоробрий вояче. Ти мужньо бився з ворогами найяснiшого цiсаря – за це вiн нагороджуе тебе Залiзним хрестом».

«А березовим кого?» – запитав Михайло.

«Березовим хрестом нагороджуе Бог», – вiдказав престолонаслiдник.

«Правда, правда, нинi цiсар багатший вiд Бога. І сильнiший…»

Обличчя престолонаслiдника розпливлося у бiлому маревi, перед Михаиловим лiжком стояв тiльки польовий курат iз знайомим обличчям. Курат нагнувся i промовив:

«Будь гордий, Михаиле, ти постраждав за Украiну».

«Нi, ваша превелебнiсть, – вiдказав Михайло, – я постраждав на Украiнi, але не за неi».