На нашем сайте вы можете читать онлайн «Бо війна – війною… Через перевал (збірник)». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Автор
Дата выхода
31 марта 2013
Краткое содержание книги Бо війна – війною… Через перевал (збірник), аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
До книги сучасного українського письменника, лауреата премії ім. А. Головка і Національної премії України ім. Т. Шевченка Романа Іваничука включено романи «Бо війна – війною…» та «Через перевал». Роман «Бо війна – війною…» – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміграцію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. «Через перевал» – химерний роман, який написаний, як зізнавався сам автор, у незвичній для нього формі. Шлях Майстра – головного персонажа роману – багато в чому нагадує шлях самого автора. Але при цьому Майстер присутній як у минулому, у часи Хмельницького та Дорошенка, так і у нинішньому часі.
Бо війна – війною… Через перевал (збірник) читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Бо війна – війною… Через перевал (збірник) без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Янченко здивовано спостерiгав нашу мовчазну перепалку, протягнув руку до Пенькова, той злякано сiпнувся; Федiр посмiхнувся i вимкнув приймач; я усе ще стояв i вимовив нарештi:
– Так, мiй дядько мав можливiсть до кiнця свого життя спостерiгати ту, як ви сказали, мигавку на небi: у тридцятих роках вiн проживав у концтаборi на Соловках!
Зблиснули очi в Пенькова, я вгледiв жаль в його очах: як вiн цього не знав ранiше, i водночас – щире обурення, що я все-таки опинився на волi й нинi розмовляю з ним як рiвний.
Янченко, вiдчувши, що в товариствi визрiвае конфлiкт, причин якого не знав, спробував розрядити напруження жартом:
– Женя по спадковостi за дрiт потрапив!
Пеньков криво посмiхнувся:
– Фантазуете, Євгене Івановичу. Нiколи не було таборiв на Соловках.
– Для вас не було, – мовив я сiдаючи. – Вам так колись сказали – i цього досить. Ви ж вiрили…
– А таки вiрили! – вискнув Пеньков. – І був порядок…
– Порядок був… – Я вiдчув, як у менi забурчакувала недавня кривда. – Був! І на Соловках – теж… Мiй молодший брат Богдан, журналiст, поiхав якось на Соловецькi острови глянути на могилу Калнишевського i написати про нього… Так ось науковий працiвник соловецького музею, показуючи братовi Кремль, завiв його до Преображенського собору.
– Слон? Який слон? – запитав Юра, прокинувшись з дрiмоти.
– «Соловецкий лагерь особого назначения», – вiдказав я.
– Значить, був, – примирливо проказав Пеньков. – І порядок теж…
Вiктор Горбов скрикнув, не стримавшись:
– Ти про той порядок забудь, Пеньков! Назавжди забудь, чуеш?
На зчахлiй смерiчцi каркнув ворон, прокинувшись вiд голосу Вiктора. Ми повернули голови: крiзь сутiнок бiлоi ночi виднiвся силует Веронiки.. Птах поволi розправляв крила, здавалося – хоче щiльнiше затулити вiд холоду свое тiло. Та, не складаючи iх, вiн ураз пiдскочив на вищу гiлку, потiм ще на одну i врештi – на вершечок дерева.
Ми мовчки розiйшлися по наметах.
Залiзаючи у спальний мiшок, Юра прошепотiв:
– Не падайте духом, Євгене Івановичу. Все буде добре. Розповiдайте далi про свого дядька.








