Через перевал

Пан Єжи, середнього вiку мужчина, який представився маринiстом, запрошував украiнських приятелiв до столу – був вiн, видно, керiвником своеi групи й господарем бенкету. Розлив у пугарi вино з бутля i виголосив тост: «П’ю за вас, дорогi сусiди, й скажу при цьому сакраментальне: без незалежноi Украiни нема незалежноi Польщi!»; вдячнi гостi заплескали, й пiдвiвся киiвський критик Корнило, щоб вiдповiсти полякам своiм тостом, та його вже нiхто не слухав – дискусiя спалахнула з потроеною енергiею, адже недарма пилося: говорив полiтолог Микола, iнтелектуал, який не терпiв заперечень i часто в розпалi суперечок вдавався до простацьких каламбурiв, проте був таки добре ерудований, i витримувати з ним розмову мiг хiба що фiлософ Тарас, який тут же встряг у дискусiю.

«Що, що ти сказав, Тарасе: екзистенцiю нацii визначае ii вiдвiчний розум? А що таке – розум? Адже вiн даний людинi лише для того, щоб вона кожноi митi переконувалася у власному безсиллi: Божоi iстини нiхто нiколи не може досягти, й тому потуги розуму марнi».

«Це песимiзм пре з тебе, Миколо…»

«А що таке, по-твоему, оптимiзм?»

«Усвiдомлення факту, що ти сьогоднi знаеш бiльше, нiж учора, а завтра знатимеш бiльше, нiж сьогоднi».

«Ну i втелющився ти iз своею антиномiею, як сливка в гiвно: постiйно усвiдомлювати свою неспроможнiсть пiзнати абсолютну iстину – це те саме, що гратися в цюцюбабки або цiлуватися в протигазах. Та невже в подiбних забавах закладена екзистенцiя нацii?»

«То не забава, а процес, який називаеться прогресом – так визрiвають цивiлiзацii, так становиться кожна нацiя».

«А коли ж той процес завершуеться, де його кiнець?»

«Кiнець – це Бог, який е одночасно початком, а народ – бiгун на коротких дистанцiях мiж початком i кiнцем, i оновлюеться вiн у своiй вiчностi безперервною змiною тимчасових поколiнь».

«І тебе влаштовуе такий марафончик?»

«А в ньому весь сенс iснування, Миколо».

«Ну, це справа твого фiлософського бачення i смаку…»

Полiтолог недбало розвiв руками й замовк.

Розмова перекинулася на протилежний бiк стола: маринiст Єжи пильно прислухався до суперечки мiж Миколою й Тарасом, схиливши набiк голову й переводячи погляд з одного на другого, немовби зважував, хто з них мае рацiю, й коли суперечка обiрвалася, вiн вимовив тихо i з притиском:

«Витаете в небесах, дорогi колеги, й нi про що конкретне не говорите, а я волiю стояти на реальнiй платформi.