Через перевал

Що таке розум, нiхто не може визначити до тих пiр, поки ця абстракцiя не втiлиться у мислену матерiю, i аж тодi можна пiзнати його вагу i вартiсть. А та матерiя – то передовсiм лiтература, хлопцi, i в нiй ви щоразу виставляете напоказ свою iнтелектуальну потугу або немiч…»

«А в нас ще нема такоi матерii, щоб стала вимiром нацiонального iнтелекту, – промовив завжди категоричний Корнило. – У нас нема лiтератури!»

«Навiщо повторюватися за Лессiнгом i Франком – i ще так претензiйно? – скривився Северин.

 – Скажи щось свое».

«І один i другий, – мовив iз зверхнiм спокоем Корнило, – видали цю феноменальну сентенцiю на переломi епох, i вона розбудила до життя цiлi когорти письменникiв – в Нiмеччинi i в нас».

«Отже, була-таки ця лiтература, якщо ii хтось розбудив».

«Так, але нинi настае нова ера, тож мусить народитися й нове мистецтво – на рiвнi европейських партитур!»

«Влучно, дуже влучно сказано, – прошамкав Теодор з напханим iмбирними коржиками ротом.

 – Ad maiorem Dei gloriam![4 - До найвищоi слави Бога! (Лат.)]»

Дискутанти не звернули уваги на премудру реплiку Теодора. Корнило продовжував розвивати свою думку:

«Таж не можемо й не маемо права, пане Майстре, залишатися й далi на рiвнi ваших галицьких екзерцисiв про вбогих дiвок, що йдуть замiж, а багатi все лише плачуть, нiби мiж багацькими дiвками не знайшлося досi хоча б однiеi з чорними бровами… Скажете – фольклор? А захiдняцька лiтература – то ж суцiльний фольклор: сама тiльки опришкiвська тема переповнила по вiнця вашу лiтературну скарбницю.

І все – втiшання бiднiстю, i все – глорифiкацiя доморощених марксистiв, що закликають грабувати награбоване: експропрiюй експропрiаторiв!»

Постмодернiст iз Бистричан, Юрко, романами якого Северин завше захоплювався, раптом випалив таке, на що Майстер довго не мiг знайти вiдповiдi:

«Не чiпаймо галицькоi лiтератури – ii ще немае. Та й Галичини, правду кажучи, немае теж… Галичина – то штучне територiальне утворення, доважок до Великоi Украiни.

Скажете – П’емонт? Цей ваш П’емонт перенаселений солодкими патрiотами, якi тiльки й умiють плакати над шматком полотна, зшитого з синього й жовтого окрайцiв. А своi твердинi будують на печi…»

«Але ж вони… – аж по хвилi здобувся на слово Северин, – вони ж першими позлазили з тих печей й оголосили голодування на майданi бiля Хрещатика… Чому ж ти тодi й носа не вистромив зi своеi фортецi?..