Через перевал

Такий титул не вивищував його над iншими, але й не принижував: це тверде, цупке й красиве слово означало передовсiм працьовитiсть i вмiння – скiльки ж то треба було колись ремiсним партачам навчатися й трудитись, щоб витворити свiй майстерштик i тим здобути право називатися Майстром! Працьовитостi Севериновi нiколи не бракувало, а вмiння начебто само прийшло до нього, й вiн устиг досi видати друком не один свiй майстерштик, за що втiшався повагою серед колег i читачiв.

Севериновi не хотiлося вертатись до душноi конференц-зали, в якiй розперезалися поети: поважне зiбрання учасникiв круiзу продовжувалось тепер у здичавiлому гаморi, який напевно не стихне до пiзньоi ночi.

Так завершувалася подорож письменникiв, що мала романтичну назву «Зустрiч мiж трьома морями напередоднi Третього тисячолiття» i була органiзована Центром Свiтового Вiдродження, розмiщеного в Салонiках. Мандрiвка на теплоходi «Ренесанс», в якiй взяли участь п’ятсот представникiв европейськоi творчоi елiти, пiдходила до кiнця.

Небо темнiшало i врештi всiялося зорями, море стало чорним, i тiльки дорога, що розполовинила безмежний водний простiр, нiяк не згасала – певне, планктонна живнiсть так фосфоризуе; свiтляна дорога перетинае гладiнь i зникае в безконечностi – а може, то вiдбиваеться у водi Чумацький Шлях, що он паралельно до морського мчить небосхилом, i немае йому краю, i морськiй дорозi теж кiнця немае; а що таке – кiнець, що за ним, як те нiщо називаеться, що ж то все-таки за мана – та безконечнiсть, як ii збагнути i чому хочеться ii здолати i пропасти в нiй? А може, то безсмертя? А що таке безсмертя – де ж йому кiнець?

Нi, нi, подiбнi думки непосильнi для людського мозку.

Адже вони народжуються не в просторi i не в часi – то нематерiальна субстанцiя, яка не мае вимiрiв, а все одно хочеться ii збагнути: що ж то врештi-решт за категорiя – оте безмежжя, чому воно заманюе до себе, немов провалля самогубця?

Не мiг собi пояснити, з якоi причини цiеi митi так болiсно дiйняли його думки про безмежнiсть: чи то куций життевий шлях зримо явив йому свою межу, чи то буття на нiм утратило сенс: творча енергiя вичерпалась, а з небуття прозирнула до нього темна влада вiчностi?

Майстер Северин уперше вiдчув страх перед тiею владою, хоч добре усвiдомлював: неминучостi боятися марно.